Ігор загинув 17 березня поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району. Йому навіки 56. Ігор Панасенко — позивний «Папа Карло», навідник мотопіхотного батальйону легендарної 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Народився 15 вересня 1966 року у селі Вікняни Тлумацького району, що на Івано-Франківщині, йдеться в проєкті "Спогади крізь віки", інформують "Вікна"
З раннього дитинства був слухняним та працьовитим. Допомагав батькам по господарстві та у вихованні молодшої сестри Лесі.
У 1981 році, закінчивши вісім класів сільської школи, Ігор вступив на навчання до Київського радіотехнічного технікуму. Відтак був призваний на строкову службу, яку проходив у Хабаровському краї на аеродромі, де обслуговував військові літаки. Після звільнення у запас влаштувався на роботу на радіозавод у Івано-Франківську. Працював майстром. Тут познайомився з першою дружиною, однак сім'я розпалася. Від шлюбу залишилася донька Ілона, яка народилася у 1989 році.
Настали важкі 90-ті. Завод закрився, черга на отримання житла була втрачена. Ігор тривалий час був змушений працювати за межами рідного краю. Восени 2003 року чоловік познайомився зі своєю другою дружиною Галиною. Одружився і переїхав жити до Калуша.
В січні 2005 року у подружжя народився син Владислав. Ігор продовжував їздити на заробітки, щоб забезпечити сім'ю в той час, коли дружина виховувала сина. Увесь свій вільний від роботи час Ігор проводив із сім'єю, полюбляв відпочинок на річці. А ще — поїздки на гриби і ягоди в Карпати.
Коли у 2014 році спалахнула війна на Донбасі, Ігор, не задумуючись, вирішив долучитися до захисту батьківщини. Проте на той момент його військова спеціальність не була затребувана і його повернули додому.
Після тривалого періоду сезонних заробітків і роботи у приватників Ігор влаштувався на роботу в «Карпатнафтохім» у бригаду із ремонту насосного обладнання.
Несподівано для всіх восени у 2019 році він підписав контракт на службу у ЗСУ. За час служби зарекомендував себе надійним побратимом, щирим й товариським та відмінним польовим кухарем. Готував їжу для свого взводу поблизу зони ООС, тому за ним і закріпився позивний «Папа Карло».
Час збігав, до закінчення контракту залишилося шість місяців, коли громом пролунала страшна звістка про напад Росії на Україну. Сім'я і родина були шоковані подіями, які почали відбуватися з 24 лютого 2022 року. Але акумулювали всі зусилля, щоб підтримувати Ігоря всіма можливими способами та забезпечити йому надійний тил.
З початком повномасштабного вторгнення воїн із побратимами стали на захист державного кордону з Білоруссю. Потім брали участь в обороні Києва поблизу міста Малин, що на Житомирщині. Відтак його частина передислокувалася для подальшої служби у Донецьку область у Дружківку, Часів Яр, Слов'янськ.
Ігор служив навідником мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини А-4267. Восени 2023 року батальйон було розформовано і воїн продовжив нести службу "на нулі" під Бахмутом.
14 березня 2023 року Ігор востаннє вийшов на зв'язок із дружиною і повідомив, що їх перевозять в інше місце та пообіцяв, що за першої ж нагоди знову зателефонує. Але, як пізніше виявилось, то був останній дзвінок і його останні слова: «Мила, не плач, усе буде добре».
Вже через тиждень дружина отримала сповіщення, що Ігор загинув ще 17 березня поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району. Йому навіки 56. Свій останній спочинок Герой знайшов 25 березня 2023 року на алеї Слави міського кладовища.
Раніше йшлося, що 2 травня на фасаді Калуської центральної бібліотеки імені Тараса Шевченка відкрили ще три меморіальні дошки загиблим захисникам, серед яких — Ігореві Панасенку.
Більше — в публікації "Де твій тато? В серці й на небі". У Калуші відкрили меморіальні дошки трьом загиблим захисникам".
