Калуський бунтар: сьогодні письменнику Юрієві Іздрику — 62 роки

Цього дня, 16 серпня 1962 року, в місті Калуш, що на Івано-Франківщині, народився один із творців станіславського феномену — письменник і культуролог Юрій Іздрик.
Переглядів: 1270
Нема нічого гіршого, ніж запізніле перше кохання, зазначив якось Юрій Іздрик. Фото: Андріана Стахів

Про життя Юрія Іздрика — одного із найяскравіших представників сучасної української літератури, відомого своєю творчою багатогранністю та філософськими поглядами на життя, розповіло "Еспресо-Захід".

Біографія письменника

Юрій Іздрик народився в другому найбільшому місті Прикарпаття — Калуші, в родині дисидентів. Його дід, отець Андрій Іздрик, перебував в ув'язненні у сталінських концтаборах.

У школі юний Іздрик вчився на відмінно, любив математику, грав у шкільному ансамблі. Тоді ж почав цікавитися літературою. Особливу роль у літературній творчості митця відіграв чотиритомник Хемінгуея. У шкільні роки Іздрик закінчив музичну школу по класу віолончелі та фортепіано, самотужки опанував гру на гітарі та мандоліні.

Юрій Іздрик вивчав не гуманітарну професію, він закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю "інженер-механік". Його технічна освіта не завадила розвинути літературний талант. У студентські роки також вивчав історію мистецтва, відвідував публічні лекції з мистецтвознавства, грав у рок-гурті, брав участь у постановках самодіяльного студентського театру.

Іздрик не став одразу письменником, натомість кілька років пропрацював за професію. Закінчивши університет у 1984 році, він почав працювати інженером на Івано-Франківському заводі автоматизованих ливарних машин, згодом — у Калуському науково-дослідному інституті галургії. Та вже наприкінці 80-х років минулого століття, з розпадом радянського режиму, Іздрик активно включився у мистецьке життя та розпочав свій творчий шлях, долучаючись до андеґраундних рухів.

Літературна кар'єра Іздрика

На межі 1980-х і 1990-х років Іздрик разом із Юрієм Андруховичем заснував та активно просував культовий журнал "Четвер", який став важливим майданчиком для молодих авторів. У цьому ж виданні вперше були надруковані його твори.

Після появи перших творів дехто з критиків вважав, що "Іздрик — це фікція, псевдонім Андруховича".

"З огляду на пропиті разом роки це справді важко і не завжди мені вдається — відокремитися від Іздрика", — одного разу сказав про це Юрій Андрухович.

Насправді це не дивно, адже у деяких творах Іздрика, Андруховича, а також Прохаська перегукуються певні сюжети, герої та навіть фрази, що й об'єднує та вирізняє творців "станіславського феномену" своєю оригінальністю. З часом Юрко Іздрик проявив себе як неординарний митець, і ні про який плагіат уже не йшлося.

"У 90-ті був досить непростий період, коли паралельно відбувалися різкі соціальні трансформації, розвивався бандитизм, безгрошів’я. Але я та мої однолітки, колеги: тогочасний Андрухович, Прохасько, Єшкілєв, – ми намагалися, отримавши свободу з розвалом союзу, у тому числі свободу публікацій, творити та пропагувати у маси більш-менш модерне, більш-менш космополітичне мистецтво", сказав в одному інтерв’ю Юрій Іздрик.

Загалом Іздрик відомий своїм експериментальним підходом до форми і стилю. Його перший роман, "Воццек" (1997), вразив своєю глибиною та інтроспективним характером, оповідаючи про людські страхи, кризи й екзистенційні переживання. З'явившись на літературній сцені, цей роман справив фурор – викликав захоплення читачів і схвальну критику літераторів.

Далі пішли такі твори, як "Подвійний Леон" (2000) та "АМтм" (2004), які утвердили його як одного з провідних постмодерністських письменників України. Була також і літературна перерва, коли він у 1990-х роках довгий час займався малярством та презентував себе як художник.

Крім прози, Іздрик також пише поезію. Збірки "Іздрик. Ю" (2013) та "Папіроси" (2014) стали важливими для його творчого розвитку. Його вірші поєднують філософське осмислення світу з чуттєвим ставленням до життя.

Тривале метання поміж музикою, візуальним мистецтвом і літературою на сьогодні вирішується на користь першого, хоча Іздрик і далі пише вірші, а нещодавно також знявся в українському драматичному фільмі "Я і Фелікс", де зіграв одну з головних ролей. 

Погляди на життя та відомі цитати

Юрій Іздрик має філософський підхід до життя. Він часто говорить про людську самотність, пошуки сенсу та важливість особистісної свободи. У своїх інтерв'ю письменник наголошує на тому, що людина повинна жити у злагоді з собою і світом, не намагаючись підлаштовуватися під зовнішні вимоги. Його творчість — це постійний пошук глибоких відповідей на непрості життєві питання.

Іздрик залишається активним учасником української культурної сцени й зараз. Його твори, часто пронизані меланхолією та іронією, продовжують надихати нові покоління читачів.

Пропонуємо для ознайомлення також кілька відомих цитат Юрія Іздрика:

  • Патріотизм — це дуже інтимна штука, ну, холєра, це як любов до жінки. Як можна об'єднати поняття "любов до жінки" в якийсь загальнонаціональний рух? Або під стягами любові до жінки разом ходити на демонстрації чи вмирати за це? Можна вмерти за жінку, а можна за Батьківщину — кожен вирішує сам.
  • Зрештою, все трапляється тільки раз, лише сни повторюються раз за разом щоночі.
  • Говорити правду, вірніше, вміти говорити правду — означає володіти найскладнішим інструментом маніпулювання. Нема кращого способу поневолити людину, як бути з нею відвертою. Немає більшого ярма, ніж чиясь щирість.
  • Нема нічого гіршого, ніж запізніле перше кохання — воно завжди видається останнім і справжнім, справжнім і останнім
  • Я надаю перевагу тим рідкісним хвилинам, коли ти впевнений, що пишеш добре. Чи це свято, чи це важка праця, чи це сеанс психотерапії – не має значення. Однаково ці моменти трапляються дуже рідко.
  • Людина сама нічого не може. Людині завжди потрібен інший.