Микола Хомин (посередині) у 1944 році двічі сидів у калуській в'язниці. Фото Юлії Баліцької У підвалі Центру науково-технічної творчості у 1944-1956 роках у Калуші була тюрма, де утримували і навіть катували людей. Наразі працівники музею хочуть відтворити в’язницю.
— Ми створимо камери. Отут є велика площа. Ми тут зможемо показати, як в’язниця функціонуквала у різні часи, адже тут в’язниця знаходилася ще за Австро-Угорщини й Польщі. Звичайно, в’язниця — є в’язниця. Тож, у всі часи умови тут не надто вирізнялися, — каже старший науковий співробітний музею Богдан Яневич.
Екскурсію у музей-в’язницю у понеділок влаштували і для учасників конференції “Репресії окупаційних режимів на Калущині”, присвячена 70-й річниці розстрілу учнів торгівельної школи.
Свої спогади під час екскурсії озвучив і уродженець Добрівлян Микола Хомин.
Пана Миколу заарештували за зв’язок із українським підпіллям 1944 року. Чоловік точно пригадав місце, де колись була камера
— Ось це, друге вікно, було моїм. Тут була вузька довга камера. Коли арештували вперше, кинули туди самого. Пригадую, було дуже холодно, адже спати доводилося на підлозі. Була бетонна підлога. Світла не було — тільки у коридорі. Тоді мене десь із тиждень потримали, і відпустили, — точно вказує на місце у підвалі Микола Хомин. — Коли потрапив у в’язницю вдруге, то мене «підселили» до чотирьох хлопців із Сівки Калуської. Камера вже була по іншому боці, і — більша. Пам’ятаю тільки, що ми досить кумедно обирали старшого у камеї. Льоси треба було тягти зубами — із зав’язаними очима. Часто над «новачками» збиткувалися. І, хоч голод, хоч холод, та вміли посміятися.
Чоловік пригадує, що його водили на допити у приміщення сучасної музичної школи. Проте, — не били. Микола Хомин каже, що якось під час допиту слідчий запропонував йому сісти. НКВД-ист, який стояв позаду, вхопив чоловіка за комір, і почав стискати. Але слідчий наказав відпустити.
Проте, саме перебування у калуській в’язниці за два роки відібрало у чоловіка батька. У 1946 році його заарештували. Два тижні тримали. Мати носила передачі, аж поки одного разу черговий не сказав: приїжджай — забирай чоловіка. Сам іти не може. Наступного дня родина рушила до Калуша підводою. Батька вивели — на ногах стояти не міг. Тож, рідні відвезли чоловіка у лікарню. Коли лікарі поцікавилися, де чоловіка так покалічили, сказали: упав із яблуні. Лікарі не повірили. Усі усе знали, та — мовчали. Там, потримавши його кілька днів, лікарі виписали, сказавши: «Готуйте домовину». Чоловік прожив недовго. У день похорону до хати знову прийшли НКВД-исти: хотіли знову арештувати. Спізнилися.
Такі спогади краєзнавці нині збирають по частинках. Вони — надзвичайно цінні не тільки для створення експозиції музею, але і для дослідження національно-визвольного руху на Калущині. Тож, будуть вдячні, якщо люди зголошуватимуться і ділитимуться своїми спогадами.
Як повідомляли ”Вікна”, управління культури, національностей та релігій 15 жовтня презентувало Меморіальний музей визвольного руху «Калуська в’язниця». Відкриття музею «Калуська в’язниця» зібрало людей чотирьох поколінь.
