Фото: Petro Buyak/Facebook Петро поділився з ”Вікнами” досвідом, озвучив нові ідеї та привідкрив завісу таємниці над майбутнім, яке саме зараз визріває у його арт-лабораторії.
— Петро, влітку ти створив нове формування — «Buyak Penzel». Що воно таке?
— Для початку, Буяк — то є моє прізвище. Я вже тривалий час малюю в стилі наїву, який у нашому місті, Івано-Франківську, ще не має своєї власної певної ніші і визнання. Але не тільки малювання цікавить мене, оскільки раніше я займався і музикою, і навіть вірші писав! З музикою мав причетність до проекту «Франшиза». Такий собі театралізований флешмоб. Явище було тимчасове, але — класне. А «Buyak Penzel» стане платформою для втілення моїх ідей. Я не планую зупинятися тільки на картинках та інсталяціях. Гадаю, що колись в майбутньому на основі цих експериментів, можливо, народиться невеликий мандрівний театр. Він буде ставити маленькі вистави. Сюжети можуть будуватися навіть на п’ятисекундній події. Наприклад, надій молока чи випитий гранчак горілки. Головне, аби було весело. Треба сміливо говорити про те, що хочеш робити, не соромлячись.
Планів — багато. Навесні «Вікна» писали про проект Петра Буяка «То було ше тогди…», що покликаний привернути увагу до збереження звичаїв Гуцульщини. Офіційна презентація його відбулася 2 травня 2014 року у селі Криворівня Верховинського району на фестивалі «Черемош-фест». За місяць до цього була видана серія листівок із казковим сюжетом про Гуцулію та персонажами — велетенськими «єжами», що і стало початком проекту.
Фото: Ростислав Шпук/Facebook
— Як розвивається проект?
— Новий проект включає серію події та заходів, об’єднаних спільною концепцією Карпатського міфу. Він розрахований на дев’ять місяців. Кілька місяців тому в Карпатах на «Черемош-фесті» ми зробили шестихвилинну виставу під назвою «То було ше тогди...». Людям наче сподобалося. Робота над самим звуком: «То було ше тогди…» в мене в голові тривала і досі триває.
— Звідки взявся новий персонаж твого казкового світу — форель?
— Була ідея розширити казку і заселити в неї купу персонажів. Надати кожному окрему історію, окреме значення у світі Гуцулії. Воно крутилося і вертілося. Врешті, народилася хороша ідея створити інсталяцію велетенської риби — Пструга чи Форелі, кому як зручніше.
— У цього персонажа, як і в «єжів», є своя історія…
— Ця риба — то ніби головний персонаж казки. Вона має ноги, руки. А вже на її тілі живе вся Гуцульщина. Файний сюжет: як баби в Бога просять, аби той їм по смерти видав на небі по шість соток землі. І уяви собі, на хмарах баби сапають грядки.
.jpg)
Навколо цих персонажів міфи вигадуються самі по собі. Наприклад, а чому дощу немає? Бо бабам на небі Бог дав води на шість соток. Ще є один сюжет про Несамовите озеро. Кажуть, що коли в нього вступити, то погода зіпсується. А ми вигадали так, що насправді, то не озеро, то є око великої риби, що на ній земля стоїть. Кому було би приємно, коли по очах хтось ходить?
— Знаю, що розробляєш проект нової інсталяції. Має бути виготовлена об’ємна модель казкового персонажа — Пструга, карпатської форелі.
— Риба має метрів так зо чотири довжиною. Зробити алюмінієвий каркас, пошити з тканини ліси, гори, ріки, озера. А заселити це все діло живиною: як людьми, так і тваринами. Нашити іграшок на тіло риби. І от вже бачу, як отакий велетень Пструг стоїть десь посеред зали чи вулиці, а біля нього діти крутяться та й мацають отих корів велетенських чи їжаків. Не зле, якби навколо тієї форелі в динаміках звучав «Черемош». Навколо будуть висіти картини із малюнками про життя дивних істот. Також зараз я розпочинаю кастинг голосів для запису аудіокнижки із казкою «То було ше тогди»... Хочеться під це все діло зробити трохи цікавих листівок, щоб дітям і дорослим, які відвідають цю виставку, було цікаво.
— До команди «Buyak Penzel» входить шестеро людей. Розкажи про них.
— Надзвичайно приємно робити щось велике із людьми, яких любиш, поважаєш і розумієш. Яніна Доценко із радістю погодилася шити всі іграшки, доповнити їх гумором і натхненням. Тарас Лаврук, як культуролог і філософ, буде час від часу створювати в голові нові емоції і жарти, навколо яких виростуть і сформуються ідеї. Назар Днесь залюбки візьме участь в організаційних питаннях проекту. Я буду малювати ескізи. Ну, і ще двох людей нам потрібно буде для наших поїздок по різних містах. Сам проект має за мету охопити великі міста України: Львів, Тернопіль, Київ. Побуваємо і в менших містах. Дітям було б цікаво. Також є мета показати цей проект полякам приблизно у п’яти містах. Адже поляки також мають свої Карпати і люблять такі штуки.
— Як фінансово забезпечуватимеш такий масштабний проект?
— Старт «То було ше тогди…» мав би відбутися на день Міста в Івано-Франківську наступного року. Грошей на це все діло піде немало. Не хочеться робити такі класні речі на сто гривень. Хочеться зробити все так, щоб не було за себе соромно. Зрештою, люди котрі будуть задіяні у виготовленні риби, будуть три місяці тільки нею і займатися. Треба заплатити зарплатню, купити матеріали, передбачити транспортні витрати. Фінансування на такі проекти в Україні ніхто не надає. Є кілька платформ в інтернеті, які збирають кошти на соціальні і на мистецькі проекти. Мрію створити анімаційний мультфільм про «єжів» і «форелей» і показати все на Каннському фестивалі! Гадаю, що все вийде!
Презентовано повномасштабний проект буде у травні наступного року. А для тих, кому не терпиться, в івано-франківській галереї «Бастіон» Петро Буяк покаже результати своєї роботи у жовтні. Буде показано вже готові картини та інсталяція на міфологічну тему. Що саме — художник тримає у секреті. За його словами, це буде виставка-реклама всього проекту, організована, щоб зібрати кошти на художні матеріали, транспортні витрати та заробітну плату художникам.