"Мив татові пензлики в Млинівці". Син художника-наївіста Петра Савчина вперше розповів про батька

У краєзнавчому музеї Калущини презентували експозицію картин, документів та фотоматеріалів відомого художника-наївіста Петра Савчина. Цьогоріч захід організований з нагоди 100-річчя від дня народження митця та політв'язня. Відвідувачі мали можливість доторкнутися до минулого та побачити відому колекцію 32 робіт під назвою «Біль душі», яку називають реквіємом-сповіддю.
Переглядів: 8149
У 1998- 2002 роках Петро Савчин створив 32 роботи, об’єднані темою боротьби з нацизмом та більшовизмом

Молодший син Петра СавчинаІгор Савчин вперше поділився з «Вікнами» спогадами про рідного батька.

Батько любив захоплювався малюванням з дитинства, мав навіть вчителя, який навчав його у рідному Чертіжі на Львівщині. Проте, на жаль, ні його прізвища, ні його імені достеменно невідомо. В душі завжди був творчою людиною і майстром на всі руки. Знав ремесло токарства, швацтва, малярства. В сім'ї було двоє дітей — Ігор та старший на 11 років брат Василь.

Ігор Савчин пригадує, що батько за характером був суворим, із загостреним почуттям справедливості. Так, велику частину свого життя провів на засланнях. Зокрема, більше ніж 9 років перебував в мордовських таборах. Разом із ним було багато політичних в'язнів, серед них — чимало інтелігенції: здебільшого греко-католицькі священники, естонці, прибалти, білоруси. Всі вони жили і трималися разом. Ігор Савчин пригадує епізод, який розповів батько, як у засланців Мордовії хотіли брати позику для держави.

«У цих бідних людей, у яких нічого не було, яких примусово вивезли, брали позику. Їх зібрали, що вони підписали папери. Зайшов у кабінет один-другий. Батько склав у голові план і теж зайшов. Двері були відчинені, люди все чули. Він сказав: «Ми отримуємо копійки й ви ще хочете їх забрати?» Потім сказав голосно: «Хочете — можете все забрати від мене» і пішов. Потім після батька ніхто не підписувався, хіба одиниці, ті, хто мали слабкий характер», — розповідає син Петра Савчина.

Старший науковий співробітник краєзнавчого музею Калущини Іван Тимів додає, що попри всі табірні нелюдські труднощі в таборах Петро Савчин зумів залишитися людяним:

«Він не набрався тюремної лексики. Зумів зберегти людяність. Адже колонія, в'язниця ламає людей. Проте не Петра Савчина»

Важким життям було і мамине — Анастасії Василенко, яка теж сповна відчула гіркого життя на засланні. Свого часу її відправили до Красноярського краю, де вона валила ліс і працювала на шахті.

У вільний від роботи час Петро Савчин завжди малював. Переважала здебільшого релігійна тематика. Писав і букети на склі. Ігор Савчин пригадує, що у Чертіжі майже в кожній хаті була робота батька. Своєрідним ненасильницьким, християнським протестом проти безбожництва радянської системи стало малювання образів. Батько продавав свої картини за копійки, не хотів з людей брати великої плати. На вихідних мольберт був для Петра Савчина відпочинком для душі.

Син пригадує, як ще маленьким допомагав татові чистити пензлики. Так, батько з акуратністю та відповідальністю ставився до інструментів, які було важко знайти:

«Млинівка чистенька була, риба водилася. Я згадую як я на Млинівку ходив, тато давав шматочок мила і я мив пензлі».

Відому серію робіт «Біль моєї душі» Петро Савчин намалював, коли вже був онкохворим. Тоді частково операцію зробили в Підгірках. Частину операції мали б зробити в Івано-Франківську. Проте Петро Савчин не погодився, адже був у поважному вже віці (75 років) і розумів, що це може бути даремно витрачений час і кошти.

Проте в той час чоловік лікує себе улюбленою справою — малюванням. Тоді вирішує малювати «Біль моєї душі». Спершу думає, що, можливо, краще, щоб намалював цю серію якийсь інший художник. Проте син Ігор сказав, що жоден митець, яким би талановитим не був, не передасть тих емоцій, не проживши тих відчуттів. Заохотив і підбадьорив тоді митця перший директор тоді історико-краєзнавчого музею Іван Дячук. Так, уже смертельно хворий Петро Савчин почав малювати 1, 2, 5, 10... — загалом до циклу увійшли 32 картини. Коли приходив додому, син бачив, як батько малює й ніби одужує на очах. Проте, на жаль, ненадовго.

«Кожна татова картина — то маленька книжка. Важка виставка, але подана простим доступним способом», — каже Ігор Савчин.

В останні місяці життя, коли Петро Гаврилович вже здавав, поставив синові питання: «Чи я до тебе погано не ставився впродовж життя?».

«Важко було відповісти на таке питання, бо треба було швидко в голові прокрутити життя. В нашому приватному районі жили не бідні люди. Наша хата була комунальною. Я йому сказав, що ми нічим не гірше, аніж... і почав перераховувати прізвища людей», —  зізнався Ігор Савчин.

Старший син Петра Савчина відійшов у вічність. А 65-річний Ігор Савчин виховує чотирьох онуків. Як і батько, малює для свого задоволення портрети на замовлення.

Побачити виставку 32 робіт Петра Савчина під назвою «Біль душі» можна буде в краєзнавчому музеї Калущини до 5 червня.

Повна біографія художника-наївіста — у публікації "Майстер Петро".

Ірина БОРАЧОК, журналістка

Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер