ВТЕЧА ЗАЙЦЯ
Розваг в радянському Калуші було мало. Однією з них був ФУТБОЛ, пілка ножна. В центрі прикарпатської хімії було аж три професійні команди: «Будівельник», «Колос» та легендарний «Хімік», де в 1957 році починав власну зіркову кар‘єру 17-літній Йожеф (Йосип) Сабо. Тренував (1972/1997) хіміків видатний калушанин Борис Пазухін.
Недільні домашні матчі «Хіміка» на головному міському стадіоні перетворювались на справжнє святкове шоу. Перед грою та й під час неї біля воріт стадіону, всередині стояли бочки з пивом. Торгівля якісним калуським напоєм не припинялась, навіть під час гри, доки діжки не порожніли. На одній з трибун грав невеличний духовий оркестрик. Коли наша команда атакувала, хлопці грали польку-задрипанку. Іноді випускники легендарної Калуської музичної школи, що чули про єврейський стиль «клезмер», котрий виник саме в Галичині, грали «Файдулі фай». Коли після порушень правил гравець суперників лежав на траві, калуські музики грали поминальний марш. Трибуни реготали, але підбитий футболіст миттєво схоплювався на ноги, припиняючи симуляцію. Ади, живий, скурвійсин…
Певний час в «Хіміку» грав Заєць. Справжнє прізвище та ім’я рудого, лисого, хлопця з доброю технікою ніхто не згадає. Але пригадаю випадок, після якого Заєць покинув Калуш.
Півзахисника, який один в один був спроможним обіграти будь-кого, захисники команди суперника могли зупинити лише з порушенням правил. Одного разу під час чергової атаки бек супротивників так потягнув за спортивні труси Зайця, що стягнув їх на коліна. Усі побачили волохату, руду гепу нашого футболіста. Відвертих геїв, на кшталт теперішнього заступника мінетстра культури України, на трибунах калуського стадіону не було. Але голозаде шоу не залишилось непоміченим. Хтось жартував — захисник бажав поцілувати Зайця в гепу. Дехто звинувачував калуського футболіста в ексгібіціонізмі (хоча такого слова ще не знали). Не відали й терміну «тролінг» (французькою мовою «се дрол» — це смішно). Заєць серед калуських футбольних вболівальників став жертвою кепкування.
Трибуни місцевого стадіону розташовані на дуже малій відстані від поля. Тому все, що вигукують фанати, чують футболісти. Навіть коли намагаються переконати вболівальників, що нічого, окрім вигуків тренера та партнерів, не чують. В кожній грі за участю Зайця, трибуни почали вимагати, щоб він показав суперникам дупу, в яку вони можуть поцілувати калушан. Уявіть самостійно, що фанати пропонували футболісту, коли він втрачав м’яч. Заєць не витримав тролінг і в 1976 році покинув Калуш.
КІНЕЦЬ КОНЧИТИ
Наприкінці 70-х років проминулого століття усі старі калуські кобетярі знали Кончиту. Молоду дівчину невизначеного віку та невідомого імені так називали не за любов до латиноамериканських серіалів, а через її улюблену фразу. Момент задоволення (від смачного пива, дорослого анекдоту, склянки «чорнила», пристойної закуски) вона відзначала російськими словами «Я канчаю». Базувалась ця хвойда на «Хрещатику», скляному генделику недалеко від залізничного вокзалу. Вуйки з навколишніх сіл могли легко, стоячи виграти Кончиту в дерев’яному віходку за пару гальб пива та двійко шматочків скумбрії холодного копчення. Хтось сказав Кончиті (ще один її вислів: «З горла нє пью і в рот нє бєру, нє курю, гандон..мі нє пользуюсь»), що вуйки з Новиці, головні окупанти калуського Хрещатику, - доволі жадібні клієнти. Треба вибиратись до вищої ліги, в Шашличну на КАЛініна. Тамтешня публіка, справжня шляхетна клієнтела, є щедрішою й чистішою.
Чергової теплої, вересневої днини Кончита вирушила на полювання в Шашличну. Нагадаю, туалет Шашличної (дерев’яна одномісна буда з гнилими від постійного поливання гарячою сечою дошками) знаходився на відстані пів сотні метрів у глибині території, за генделиком.
Перший робочий день Кончити в шашличній став і останнім. Ні, вона не померла, але її поява там стала небезпечною для дівочого життя.
Починалось усе чудово. Дівчину напоїли, нагодували, розсмішили. Потім вона погодилась дати якомусь кремезному одруженому дядьку з вагою, на вигляд, більше центнеру. Вирушили до віходку. Там Кончита звично стала в позу оленя, що п’є воду з озера. А моцний вуйко зачав її грати ззаду. Якоїсь миті дошки тріснули, й жінка впала в те, чим по вінця був наповнений віходок і почала галасувати «Памагітє, тану!» Через великі габарити її випадкового сексуального партнера двері у вузькому туалеті не були закритими. Тому деякі відвідувачі шашличної прибігли на перелякані вигуки й врятували Кончиту вже з мокрими та смердючими кінцівками. Подібний на ситого бегемота вуйко відразу отримав прізвисько «гівнойоп», не лайнограй, зрозумівши, що шлях в шашличну для нього зачинився назавжди. Як і для зненацька ароматизованої Кончити.
Ходив товстий гувнєж до недільної сповіді чи ні, нам не відомо. Але відтоді легендарна «Шашлична» з виключно чоловіками в якості постійних відвідувачів заслужено стала зразком подружньої вірності. Забудь про кончіту, пий пиво, еспозіту. Власні кончити досі є в кожному місті України.
МЕЦЕНАС
Слово із заголовку означає адвокат. Якось «на пиві» в шашличній батько, відносно молодий пенсіонер-шахтар, познайомився з Дмитровичем, що назвався старим, досвідченим адвокатом, самотнім пенсіонером. Американські християни вважають, що адвокат перед початком власної діяльності присягає Люциферу. Можливо. Як і судді з прокурорами.
Тато, відомий абсольвент Калуського ремесленого училища, завше ставився з повагою до освічених осіб. Поки не починав відчувати неправду, в усьому.
Дмитрович був бездітним вдівцем. Тому батько по-християнськи допомагав старому. Заки той не заліз на голову помічнику. Вказівки на кшталт «Бодя, завтра, раненько, їдемо в Нєгівці. Маю там термінову справу. Потім тре заскочити в Жидачів» не супроводжувались ані оплатою послуг, ані відшкодуванням вартості бензину для нового «Запорожця». Накази передавались ввечері, стаціонарним телефоном, який був присутнім в помешканні обох контактерів. Безкоштовний персональний водій з машиною – мрія будь-якого адвоката, особливо жадібного хруня. Батько випадково дізнався прізвисько Дмитровича, коли той попросив десь сховати його в машині від розгніваних колишніх клієнтів. Селяни продали молоду, здорову свиню, щоб наперед заплатити Дмитровичу за роботу, яку він не виконав. Тепер сільські порушники адвокатського спокою вимагали від того калуського хруня повернути їм пацє. План закінчення співпраці з меценасом і повернення до старих друзів в «Шашличну» народився миттєво.
Батько палив цигарки від 15 років (до 65-ти). Він щодня вставав серед ночі, аби покурити. І ось коли годинник показував другу чи третю годину, тато телефонував Дмитровичу, мовчав в слухавку, лише рохкав пару хвилин. Наче свиня. Після цього адвокат вже не міг спати, пригадуючи усі гріхи власного життя, наче на сповіді. За три безсонні ночі адвокат поскаржився батькові, як сину. Що робити? Страшно. Богдан видав меценасу березовий патик (за пляшку горівки). Якщо бандити прийдуть до адвоката серед ночі за свинею, він якось відіб’ється дерев’яним дубцем. Поки тато не прийде на допомогу.
Пляшку того самого вечора Богдан з колєгами випили в «Шашличній», запиваючи холодним пивом оповідку про меценаса. Наляканий Дмитрович обірвав усі контакти, пішов в підпілля. Хоча нічні дзвінки з свинячим рохканням і припинились.
Початок — у блозі "В калуській "Шашличній".
Друга частина — "В Шашличній-2: про тріо мушкетерів та Івана Мостиського".
Далі буде...
