Шеремет Василь Олександрович (смт Ланчин, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 21.03.1949 — 04.03.2014) був другою дитиною серед шістьох сестер і ще двох братів, двічі одружувався, мав чотирьох синів, трьох внучок. Але склалося так, що мало хто з них сьогодні може розповісти про його сутність, думки, уподобання. Життя пролетіло, як одна мить, — не встиг й обернутися. Було різне: і радощі, і розчарування, і помилки.
Батько Василя — Олександр Костянтинович — родом із Одещини із заможної родини, яку було «розкуркулено». Сам Олександр служив у Бухаресті (Румунія). З армії товарним поїздом повернувся в Україну і залишився жити на заході. Він дуже любив свою Батьківщину, мріяв про незалежну державу, ненавидів радянську владу. За це його, бувало, викликали на «профілактичні бесіди». Хоч він працював звичайним столяром, але людиною був освіченою, знав декілька іноземних мов. Свою любов до рідної країни передав у спадок і дітям. Зокрема, старшому із синів — Василю, який захоплювався історичними книгами про Велику вітчизняну війну та Українську повстанську армію, знав багато дат і фактів. Василь Олександрович переповідав прочитані історії своїм рідним. З особливим хвилюванням описував підступний розстріл молоденьких повстанців на Святий вечір у селі Красна. Його бентежили поневіряння, гноблення, доля українського народу.
Радісного і безтурботного дитинства у Василя не було. З ранніх літ йому доводилося доглядати молодших братів, сестер, потім — заробляти на шматок хліба, щоб допомогти великій родині, яка жила незаможно. Вже у 15 років він поїхав на заробітки у Харківську область, у 16 — на Урал (Росія). Роботою не перебирав: сапав буряк, будував, сплавляв ліс. Через деякий час після повернення на Харківщину прийшла повістка в армію. Чужі люди злагодили у далеку дорогу до Москви, де прослужив три довгі роки.
У рідний край повернувся, коли йому було 22. Високий, темноволосий, з карими очима юнак подобався дівчатам, тому парубкував недовго — через півроку взяв за дружину 18-річну Марію із сусіднього села. Один за одним народилися на світ діти: Василь, Микола, Михайло. Старший — найбільш схожий на батька: і зовнішністю, і запальним, імпульсивним характером. Через деякий час у житті Василя Олександровича з’явилася інша жінка — Галина, яка стала другою дружиною і народила йому ще одного сина — Олександра. З новою сім’єю оселився у містечку Березань, що під Києвом, де прожив останніх 40 років.
Він був добродушним, наполегливим і працьовитим, неодноразово їздив на сезонні роботи, власними силами збудував на Київщині будинок, умів усе зробити, змайструвати своїми руками. Мав веселу вдачу, любив розповідати гуморески, робити компліменти. У побуті намагався бути заощадливим, раціональним, але для інших не шкодував нічого, готовий був віддати останнє при потребі.
Проте особисте життя не склалося. Щоразу сімейне щастя затьмарювала звичка чоловіка до оковитої. Наприкінці з другою дружиною теж розійшлися. Незабаром вона померла. Стосунки з наймолодшим сином дедалі погіршувалися. Василя все більше «з’їдала» ностальгія за малою батьківщиною, туга за минулим. Щоразу у розмові з близькими він розпитував про усе, що стосувалося рідного Ланчина.
Найбільше сумував щодо безповоротності прожитих літ і неможливості виправити помилки, усвідомлення яких приходить з роками. Щоразу, як бував на Прикарпатті, відвідував старших синів і першу дружину. Ці приїзди були вкрай нечастими, але дуже приємними як для дітей, так і для батька. Пані Марія по своїй природній доброті давно все пробачила чоловіку. Більше заміж вона так і не вийшла, тому з радістю варила червоний борщ і ліпила вареники для пана Василя, коли той просив її про це. Декілька років тому він запропонував першій дружині знову зійтися, але надто багато води спливло...
Єдине, що зоставалося з ним до останнього, — любов до країни. Під час подій на Майдані, де він провів майже безперервно усі три місяці, іншого привітання, як «Слава Україні!», сусіди від нього і не чули.
Блоги про інших Героїв “Небесної сотні” з Прикарпаття:
Прикарпатська “Небесна сотня”: Богдан Калиняк
Прикарпатська «Небесна сотня»: Ігор Дмитрів
Прикарпатська «Небесна сотня»: Ігор Ткачук
Прикарпатська «Небесна сотня»: Роман Гурик
