Ігоря Матвійчука вважають «спадкоємцем» міського голови Ігоря Насалика. | Фото: газета "Вікна" Ігоря Матвійчука вважають «спадкоємцем» міського голови Ігоря Насалика у місті. Це дає йому не тільки імунітет, але і створює апріорі негативне сприйняття у опозиційно налаштованої до Ігоря Насалика частини громади.
Пройшовши шлях від директора ЖЕО до фінансового директора КП «Водотеплосервіс» та першого заступника міського голови, у 2010 році Ігор Матвійчук стає депутатом обласної ради від Української партії. Проте на місцеві вибори 2015 року йде безпартійним самовисуванцем.
На виборах його підтримала Українська партія й особисто Ігор Насалик. Ігор Матвійчук отримав голоси половини виборців, обігнавши найближчого суперника втричі.
Результати місцевих виборів у Калуші у 2015 році
Це, звісно, не результат Ігоря Насалика зразка 2010 року, який на виборах отримав 95% голосів виборців. Однак, як на непублічного заступника міського голови це — вагомий результат. І тут спрацювало не тільки те, що Матвійчука підтримав Насалик, який, насправді, на той момент мало вділяв часу передвиборній компанії. Працюючи комунальним заступником, Ігор Матвійчук не накопичив того негативу, який, зазвичай, асоціюється зі згадкою про комунальну галузь. Імовірно, завдяки особистим людським якостям.
Упродовж року Ігор Матвійчук не сипав обіцянками, не проводив гучних промоакцій і взагалі політикою не зловживав. За цей рік місто тихенько котилося по накатаній колії, щоправда, рух його був впевненим і безперешкодним. Жодних гучних, кардинальних, карколомних змін чи проектів за рік у Калуші не відбулося. Місто продовжує втілювати започатковані раніше програми (ремонти під’їздів, заміну мереж, ремонти у закладах бюджетної сфери, програми безкоштовної медицини). При цьому такий своєрідний штиль викликає зауваження про «консервацію» міста.
Загалом, якщо стиль управління містом Ігоря Насалика можна було би порівняти із феєричною вечіркою з різними приємними і не дуже сюрпризами, за організацією якої стоїть одна людина, то в Ігоря Матвійчука, швидше, — університетська лекція.
Матвійчук ревниво ставиться до будь-яких спроб посягнути на його повноваження як міського голови.
При цьому його можна вважати ретранслятором ідей Ігоря Насалика. Принаймні, важливе для нині міністра енергетики Ігоря Насалика голосування за звернення про передачу ТЕЦ у комунальну власність та про участь у проектах Європейського банку реконструкції і розвитку міська рада з подачі Ігоря Матвійчука хоча зі скрипом, але — прийняла.
«Вікна» виокремили ініціативи та придивилися до змін, які відбулися за рік у місті.
Формування команди є, безперечно, заслугою Ігоря Матвійчука, який зумів відстояти у міської ради власну позицію. Однак, сама команда дісталася Матвійчуку у спадок від Насалика. І тут одне з двох: або Ігоря Матвійчука наскільки влаштовують його заступники, з якими він за багато років «спрацювався», або ж це був не тільки його вибір.
Так, «Вікна» вже не раз писали про пріоритети Ігоря Матвійчука у підборі кадрів. І тут професійність, імовірно, — лише один із пріоритетів. А на перший план виходить довіра до колег по «упряжці».
Цілком новими людьми у команді Ігоря Матвійчука є лише керуючі справами виконкому: спочатку — Тетяна Максимець, яку «забрав» на роботу у міністерство Ігор Насалик, згодом — Мар’яна-Божена Постоловська. Обоє до свого призначення не були відомими широкому загалу. Проте, якщо Тетяна Максимець до того очолювала юридичний відділ виконкому, то «походження» у владній команді Мар’яни-Божени Постоловської — невідоме.
Припускають, що ниточки від нової керуючої йдуть до Тетяни Тодорчук, директора ВАТ «Оріана». Ще у 2012 році було створене ТзОВ «Хімпром-Оріана», яке мало представляти Раді кредиторів “Оріани” мирову угоду про розблокування банкрутства підприємства. Тоді припускали, що саме Тетяна Тодорчук буде працевлаштована у новоствореному підприємстві. Адже ще у 2010 році була спроба ввести процедуру санації на ВАТ “Оріана”. А управляючим санації була призначена кандидатура Ради кредиторів Тетяна Тодорчук, яка не мала досвіду у подібних справах.
Нині Тетяну Тодорчук час від часу помітно в оточенні міського голови і — на сесіях міської ради.
Проте саме оточення міського голови не є однорідним. Скажімо, людьми Ігоря Матвійчука можна назвати Галину Романко (а звідси — і Любов Максимович) та Наталю Табачук.
Хоча Ігоря Матвійчука на виборах міського голови і підтримала Українська партія, проте стосунки в Ігоря Матвійчука із цієї політичною силою не такі легкі. Тертя між міським головою та головою фракції УП у міській раді Ігорем Хемичем помітні на кожній із сесій міської ради.
Хоча, те, що Ігор Хемич як голова фракції УП відмовився коментувати річницю перебування Ігоря Матвійчука на посаді, уже засвідчує, що депутат і підприємець відчуває «рамки».
Адже псувати стосунки із Ігорем Насаликом не хочеться нікому.
«Ручна» міська рада. Міську раду попереднього (VI) демократичного скликання називали «ручною», адже в Ігоря Насалика як міського голови була своя більшість. Нинішня міська рада є більш різновекторною, зі своїми підводними течіями, особистісними інтересами, але від того не є менш покладистою.
Досі у міській раді тривали порахунки за певні голосування методом працевлаштування одних міських депутатів та надання якихось особистих преференцій для інших.
Навіть кошти, спрямовані на вирішення проблем округу депутата, вже накладають певне особисте зобов’язання.
Важливо відзначити, що при Ігореві Матвійчуку у міській раді значно менше інтриг, ніж це було при Ігореві Насалику — коли депутати V скликання йшли на кожну сесію, як на війну, а VI скликання — просто слухняно піднімали руки. Навіть більше: для прийняття деяких важливих для нього рішень Ігор Матвійчук міг би більше і тісніше працювати із міською радою, але не робить цього.
Діалог із громадою у міського голови виходить на «трієчку». Ігор Матвійчук може вирішувати питання у камерній атмосфері, проявляючи, де потрібно, міцну позицію. Проте, коли дискусія переходить у публічну площину, міський голова просто губиться. Упродовж року не одна сесія міської ради супроводжувалася гучними конфліктами, під час яких із кулаками накидалися на самого Ігоря Матвійчука, а «Міська варта» крутила руки учаснику АТО. Під тиском «ходаків» міська рада прийняла не одне вимушене рішення.
Як такі питання вирішував попередній міський голова? Ігор Насалик також губився перед публічними атаками. Однак, лише там, де відчував слабкість власної позиції. Але, «пролетівши» раз, наступного разу готував власну інсценізацію.
Приміром, на одній із сесій міської ради за голосування Насалика раптово відкрилися двері і до зали увійшли представники з “Правого сектору” з битами у руках та у бронежилетах (як потім зазначили — хотіли подивитися на реакцію міського голови. — Авт.). Наступної сесії двері відчинилися і до залу зайшли представники створеної Насаликом Народної гвардії — міському голові набридли експерименти «на реакцію». До слова: гвардія так і не запрацювала.
З іншого боку, Ігор Матвійчук тісніше співпрацює із громадськими організаціями. Ігор Насалик ділив ГО, переважно, на дві категорії: «кишенькові», які можуть знадобитися у втіленні тих чи інших планів, і — «зайві», які просто «плутаються» під ногами і вимагають незрозуміло що. Ігор Матвійчук рідко показує особисте ставлення і більше відкритий до діалогу.
Абсолютна непублічність. Це можна проставити міському голові як у плюс, так і в мінус. Ігор Матвійчук не є публічною особою і з часу свого призначення на посаду не провів жодної прес-конференції.
Однак, такою ж не публічною є і вся діяльність міської ради. Відділ внутрішньої політики міської ради не спроможний забезпечити належного інформування калушан про те, чим займається міська влада, які ініціативи впроваджує, у чому їхня перевага і які можливі недоліки.
Інформаційною закритістю «грішив» і попередній міський голова, який багато уваги вділяв піар-компаніям, які, проте, не відзначалися інформативністю. Тому всі важливі ініціативи у місті впроваджувалися нахрапом, всупереч громадському спротиву.
Нині міська влада приймає рішення за алгоритмом «ми краще знаємо, що потрібно громаді». Зрештою, не завжди варто покладатися на демократичність процесів та сподіватися, що добрі ініціативи не потонуть у різновекторності думок та вподобань. Але у ключових питаннях варто хоча би завчасно пояснити мешканцям міста, що планують зробити з ними чи їхнім (тобто комунальним) майном, які від цього громаді ризики, а які — переваги.
У заслугу міському голові можна поставити новий інтерактивний сайт міської ради. Його відвідуваність й інформативність, щоправда, могли б бути й кращими. Однак, це уже можна зарахувати як позитив у спробі влади комунікувати із громадою
