— Ми виїхали на Майдна у вівторок увечері, 18 лютого, — розповів “Вікнам” Володимир Шульган. — Їхали з Івано-Франківська, нас було восьмеро калушан. Ігор до мене зателефонував сам, він їхав на Майдан вдруге, я — вп’яте. У Ігоря настрої були дуже радикальні. Минулого разу, як приїхали, він зразу «поперся» на бочку — кидати камінням у «Беркут». Я — подавав. І цього разу він зразу кинувся у бій, ми були на передніх барикадах. Коли почалася сутичка з «Беркутом», ми були разом. Але потім — розійшлися: він побіг на вул. Інститутську, а я — до Жовтневого палацу. До Жовтневого нас бігли троє, несли великий щит і ним прикривалися. Куля вцілила у чоловіка біля мене, потім поранили другого. З пострілів стало зрозуміло, що стріляють не спереду, а — зверху, з готелю «Україна». Ми встигли добігти до Жовтневого. Зв’язок із Ігорем — втратив.
Володимир каже: Ігор Дмитрів із засобів захисту мав щит, шолом і окуляри. Бронежилета у нього не було. Але навіть якби й був, то навряд чи допоміг би.
— Там кров текла просто рікою — і це без перебільшення. Просто на моїх очах куля «винесла» мозок чоловікові, у той час, як його руки й ноги ще рухалися. Я бачив, як застрелили чоловіка, до нього підбіг інший, щоб допомогти, а куля влучила і в нього. А потім поранили ще жінку-медика, яка кинулася їм на допомогу. Там не допомагали бронежилети, там не просто стріляли, а вбивали — цілилися у голову, груди і шию. Я бачив потім бронежилети — і вони були прострелені.
Як вляглося, друзі почали шукати Ігоря Дмитріва, проте, знайти — не могли. Пошуки затягнулися до вечора. Зрештою, вирішили перевірити ще у КМДА. І саме там — у підвалі КМДА, поряд із ще кількома вбитими, знайшли тіло калушанина. В Ігоря Дмитріва кулею була пробита легеня. Шансів на життя снайпер хлопцеві не залишив.
— Я навіть припустити не могла, що Ігор — на Майдані, — каже двоюрідна сестра загиблого Галина Артиш. — Стояла в Івано-Франківську на віче, молилася і співчувала сім’ям загиблих, а виявилося, що серед тих, хто поліг на Майдані — є і з моєї сім’ї. Прийшла із віче, зателефонувала рідним і вже тоді з’ясувалося, що Ігор не виходить на зв’язок і ніхто не знає, де він. Востаннє він розмовляв із братом по телефону у середу зранку, сказав тільки, що поганий зв’язок, бо — глушать. І що він іде на Інститутську.
Інформацію про Ігоря шукали в соцмережах, телефонували на Євромайдан SOS та телеканали, оголошували зі сцени Майдану.
— Говорять, що котрийсь із санітарів бачив Ігоря вживих близько обіду, — припускає Галина Артиш.
Ігор Дмитрів народився у Калуші 9 жовтня 1983 року. Закінчив ЗОШ №10. А нещодавно — Одеську юридичну академію. Розлучений, дітей — не мав. У Ігоря нещодавно помер батько, мати перебуває в Італії на заробітках.
— Тиждень тому Ігор Дмитрів їздив на Майдан вперше. Як повертався — подзвонив мені та розповів про підозру на мародерів. Ми тоді і з Автомайданом зустріли автобус з Києва уночі. На наступний день він прийшов до Комітету, і ми поговорили про проблеми, пов’язані з перебуванням у Києві — що треба краще зробити і як, — повідомив «Вікнам» член Комітету опору диктатурі Ігор Очкур.
— Дуже світла, дуже хороша людина. Останнім часом наполегливо шукав роботу за спеціальністю — хотів працювати, хотів жити, — каже Галина Артиш.
Ігор самотужки звів будинок у Копанках, проте жити у ньому — не довелося.
Сьогодні рідні вирушили до Києва за тілом загиблого у бою Ігоря Дмитріва. Місто надало автомобіль швидкої і невідкладної медичної допомоги для того, щоб доставити загиблого з Києва до Калуша.
За словами секретаря Калуської міської ради Олександра Челядина, тіло Ігоря Дмитріва привезуть до Калуша завтра зранку. Усі бажаючі упродовж дня, 22 лютого, зможуть попрощатися із калушанином у ПК «Мінерал». Буде відправлена панахида, а орієнтовно о 18.00 тіло повезуть до рідного дому Ігоря Дмитріва у Копанки.
Родина очікує на приїзд матері.
