Дмитро Данилишин, Василь Білас і Маріян Жураківський на судовому процесі у Львові. Грудень 1924 року | Фото: https://yad Старший науковий співробітник меморіального музею «Калуська в’язниця» Олег Відливаний зазначив, що відомо мало інформації про Калуську Українську військову організацію, яка входила до ОУН. Проте є один факт, який передруковується у багатьох виданнях. Зокрема, в 1924 році члени УВО напали на польську пошту в Городку. Це робилося для того, щоб здобути гроші для діяльності організації. За ці дії покарали Дмитра Данилишина і Василя Біласа, в честь яких названо одну з вулиць Калуша. Обох було засуджено до смертної кари, інформують "Вікна".
Старший науковий співробіник зауважив, що в одному з польських документів (1934 рік) є інформація про керівників ОУН, які діяли на теренах Калущини. Серед них — Михайло Микульський, референт пропаганди крайового проводу ОУН «Захід-Карпати», родом із села Завій, Микола Климишин — очільник краківського відділу ОУН, із села Мостище, Іван Гудзоватий — курінний підпільного Пласту з села Кадобна, Василь Чижевський — головний організатор ОУН в селі Бабин-Зарічний (найбільш дискусійна постать, звинувачували за співробітництво з радянською стороною), Олександр Капко — родом із Тернопільщини, але з 1921р діяв на теренах Калущини в ОУН.
За словами наукового співробітника музею-оселі родини Івана Франка Наталії Мельник, діяльність і зародження руху ОУН в Підгірках пов’язані із постаттю Ярослава-Дмитра Вітовського, який об’єднував молодь навколо ідеї української держави. Очолював осередок ОУН в Підгірках Василь Смольський. Крім нього, ОУНівцями були Петро Мисюра, Володимир Бурак, Григорій Боднарчук, Михайло Ворона, Олекса Івасів, Дмитро Шишчук та інші.
Старший науковий співробітник Меморіального комплексу «Дем’янів Лаз» Анна Чорній розповіла про політичні репресії радянської влади проти членів ОУН у Калуському районі. В’язниці Західної України того часу були переповненими, зауважила науковець:
"Тюрми були розрахованими на 17 тисяч осіб, проте в 1941 році в них уже було 23 тисячі осіб. Дуже часто в’язні не мали де перебувати. Маленькі камери, розраховані на шість чоловік могли вміщувати 42 особи".
Допити могли тривати по 12 годин, проте через перенаповненість камер в’язні не мали можливості відпочити. Тому частину ночі люди чергували під стіною, інші — спали, потім — мінялися. Заарештовували всіх, навіть тих, хто не був членом ОУН, але якось мірою співпрацював з цією організацією.
Також Анна Чорній розповіла, що згідно з архівними даними, з 1391-єї особи, яка була репресована радянською владою із Калуського району, було розстріляно 186 осіб. Проте це число є дуже применшене, оскільки дані археології говорять дещо інше:
"У Войнилові в 1991 році були проведені розкопки, під час яких були виявлені 228 людських останків. Були проведені дослідження і в інших селах Калуського району: Студінці, Добровлянах, Цвітовій, Новиці. Проте там виявлені одиничні випадки людських рештків. Тому зараз точну кількість розстріляних назвати важко".
Науковий співробітник меморіального музею «Калуська в’язниця» Галина Федюра зауважила, що рух ОУН радянська преса подавала у спотвореному світлі. Зокрема, зображувала його як діяльність західних спецслужб, а українських представників подавали як кримінальних елементів та бандитські угрупування, фінансовані німецькою розвідкою.