Загиблий під Іловайськом Михайло Данів передчував власну смерть

У приміщенні Калуської громадської спілки учасників АТО відбулася зустріч-спогад про калушанина Михайла Даніва, який загинув під час трагічних подій в Іловайську. Зустріч організував голова спілки учасників АТО Калущини Олександр Соколовський, який побратимів він дізнався, що «Ахім» із Запоріжжя, який загинув у Іловайську, — калушанин Михайло Данів. На зустріч приїхали вдома загиблого та його син.

Уранці 29 серпня 2014 року під час виходу так званим зеленим коридором з Іловайського котла Михайло кермував пожежним автомобілем, що пересувався у складі автоколони батальйону «Донбас».На околиці села Червоносільське бійці наскочили на позицію російського танка Т-72 зі складу 6-ї окремої танкової бригади збройних сил РФ. Їх розстріляли з гармати прямим попаданням в автомобіль. Загинули також «Ред», «Бані», «Тур», «Восьмий» та «Бірюк».

Згадати турботливого чоловіка, люблячого тата, доброго товариша і просто хорошу людину прийшли син, дружина, хресний батько, товариші і навіть вчителька.

З дружиною Галиною Михайло Данів у 90-х роках познайомився в Жидачеві, що на Львівщині. Саме туди він приїжджав в гості до бабусі. Уже на той момент він із родиною проживав на Херсонщині, а згодом переїхав у Запорізьку область. Свого часу Михайло їздив на заробітки в Тюмень, працював менеджером алкогольних напоїв та працював на Мелітопольському заводі. Виховував двоє дітей: старшого сина Романа та молодшу Вікторію. 2014 року став активістом Майдану в Запоріжжі.

Коли вирішив піти на війну, то сказав родині, що їде на заробітки до Білорусі. Правду сім'я дізналася від сторонніх людей. Дружина згадує:

"Нам зателефонували і повідомили, щоб ми увімкнули телевізор, адже Міша дає присягу в Києві. І хоч він був у балаклаві, ми одразу його впізнали. Я одразу ж зателефонувала і запитала, чи він збирається на війну. Він заперечив. Але коли сказала, що бачила його по телевізору, зізнався. Міша одразу попросив нічого не говорити матері".

Тим часом удома хворіла на інсульт бабуся Михайла, яка невдовзі померла. Побувавши на похоронах близької людини, атовець повернувся на місце служби. Після цього рідня хотіла поспілкуватися з чоловіком, однак він довго не виходив на зв'язок. Рідних одразу охопило відчуття тривоги. Дружина Михайла пригадує:

"Я відчувала щось неладне. Тоді телефонувала до дівчат з батальйону, які сказали, що він внесений до списку як зниклий безвісти. Далі ми зв'язалися з хлопцями, з якими служив Міша. Так і дізналися, що він загинув…".

Після шокуючих новин сім'я їздила на впізнавання трупів військових, які загинули в Іловайському котлі. Проте тіла рідного так і не впізнали. Через 11 місяців родині повідомили, що за аналізом ДНК встановлено тіло Михайла Даніва, який виявився похованим на Алеї слави в Дніпрі. Згодом чоловіка переховали в селі Велика Знам'янка Запорізької області.

Галина Данів розповіла, що чоловік хотів бути похованим на Калущині:

"Ми хотіли його поховати на Калущині. Але мати дуже хотіла, щоб він був похований у Запорізькій області. Колись у передчутті смерті Міша казав, щоб поховати його тут, але мати не дозволила…".

Зі сльозами на очах батька згадував 20-річний син Роман:

"Коли батько приїхав на похорони прабабусі, то зізнався, що служить у добровольському батальйоні «Донбас» і знову сказав, що змушений був це зробити, адже хотів, щоб ми не бачили війни. Коли він був в Іловайську, їх повинні були випустити мирним коридором, навіть давали «слово російського офіцера». Проте не виконали. Батько до мене подзвонив 26 серпня і сказав, що я за головного в сім'ї і коли виросту, то стану достойним чоловіком, який зможе подбати про сім'ю. Я його запитав, чи він повернеться? Відповів: «Обов'язково, лиш чекайте!». Потім подзвонив до мами і сказав, що всіх нас дуже любить і наголосив, щоб мама нас берегла і чекала".

Спритного і кмітливого запам'ятала Михайла Даніва директор Калуської ЗОШ I-III cтупенів Світлана Сакала. Тоді вона ще була вчителькою української мови і літератури:

"Я мала честь дуже добре знати Михайла. З його батьками — пані Ромою і паном Богданом — була знайома особисто. Коли на сайті «Вікон» прочитала «Хто знає героя…» і прочитала прізвище Михайла Даніва, я зрозуміла, що це той самий Михайло… Він не міг не піти на війну, адже це була дитина із патріотичної сім'ї із дуже хорошим вихованням".

За словами Світлани Сакали, педагогічна рада школи прийняла рішення про встановлення меморіальної дошки Михайлу Даніву, яку відкриють 14 жовтня, в День захисника Вітчизни.

Товариш Андрій Шеремета згадує Михайла Даніва як людину, яка запалювала будь-яку компанію.

"Спогадів багато, автомобілі, мотоцикли, дівчата. Михайло завжди був душею компанії. З ним не було ніколи сумно".

Зіновій Дмитерчук, хрещений батько Михайла Даніва, товаришував із батьком Богданом. Каже, що не дивується, що в нього виріс такий син, адже він сам був великим патріотом, який дуже любив батьківщину.

Оператор Калуського міського телебачення Тарас Явецький, який до шостого класу навчався з Михайлом поділився цікавим спогадом. Одного разу Тарас отримав першу двійку і боявся іти додому. Вирішив піти до однокласника Мишка. Хлопці разом виконували домашнє завдання:

"Тоді за втечу мене батько провчив (Сміється. — Авт.). Але пригадую інше. Михайло відкрив шухляду столу і показав мені купюру. Сказав: це тризуб — наш герб. Я йому відповів: ні, наш герб — серп і молот. Але Михайло наполягав на своєму. Уже дитиною він розумів різницю між Україною та Радянським Союзом".

Розповіли найрідніші і про труднощі, які їх спіткали після загибелі Михайла. Дружина Галина зазначила, що спершу було важко: через те, що чоловік пішов служити добровольцем, діти не могли отримати пенсії. Довелося чекати, поки зміниться законодавство. Окрім того, сім'я досі не має власного житла.

Син Роман навчається на юриста, в приватному навчальному закладі. Хоча він — син загиблого учасника бойових дій, але не отримав бюджетного місця. Навчається на контракті, університет надав йому 10% знижки на навчання. Улітку хлопець їздить на заробітки за кордон, щоб допомогти сім'ї.

Ірина КМІТЬ, журналіст