Життя жінки було дуже складним, на її долю випало чимало випробувань, вона пережила дві війни, втратила рідних, оселю і сама була поранена під час Другої світової війни, йдеться на Фейсбук-сторінці Печеніжинської ОТГ.
Пані Пелагея багато молиться: за рідних та односельців, за Україну і вояків на Сході. Жінка каже, що молитва і віра в Бога допомогли їй не видати на допитах нікого з партизанів, самій не потрапити у в’язницю, виростити сина, дочекатися правнуків і дожити до 106-річниці.
Жінка зізнається, що особливого секрету довголіття не має, все життя живе без злоби, з любов’ю до родини і Бога, щодня молиться і має відкрите до людей і світу серце й душу.
Журналістка Анна-Сабіна Ружицька в соцмережі зазначає, що довгожительці не 106, а 108 років.
За словами сина Любомира, його матері навіть не 106, а 108 років, бо в часи Другої світової війни, коли горіла її оселя, у вогні зникли документи. Згодом невідомо чому написали, що Пелагея Козьменко на два роки молодша. Отож, за документами бабці 106 років. Попри такий поважний вік пані Пелагея чудово виглядає, сама живе у хаті, хоча син з невісткою навідуються кілька раз в день. Сама готує, прибирає, садить та доглядає понад 50 видів квітів. Троянди, півонії, чорнобривці, братчики, настурції, айстри, іриси — усього й не злічити. Квіти найстарша пані Прикарпаття носить до місцевого храму та роздаровує радо односельцям.
Мати змалечку горя зазнала, хоча одиначкою була у батьків, розповідає Любомир Козьменко:
"Дві війни пережила, рідних втратила, у в часи Другої світової її хата згоріла, а маму поранили в руку радянські окупанти”.
На щастя, жінку вдалося врятувати, але руку хотіли відрізати. У лікарні Пелагея, дуже сильно, але таємно молилася. І рана на руці, на подив лікарів, зажила. Коли Пелагея вийшла з лікарні, то побачила, що від її оселі залишилося згарище. Родини у самотньої матері з дитиною не було, тому вона 18 років винаймала помешкання, розповідає син:
“Довго ми на одному місці не проживали. Якщо у господарів одружувалися діти, то ми з мамою змушені були шукати нове житло. А ще за мамою слідкували енкаведисти, бо вона вміла шити, і часто шила одяг українським партизанам. Одного разу її вже до Коломиї у в’язницю забрали, я думав, що сиротою зостануся, та явних доказів співпраці з упівцями окупанти не знайшли, і жінку відпустили. Проте ще довго-довго стежили, що мама робить, куди ходить, з ким розмовляє”.
Зараз у жінки двоє онуків та двоє правнуків. Син мешкає за 50 метрів від матері, часто просить, аби вона жила з його родиною. Та жінка не хоче, бо вона, нарешті, повноправна господиня у власній оселі, якої у неї роками не було. Пані Пелагея не лежить і не сидить днями, як більшість людей поважного віку. Вона завжди щось робить: бур’яни у квітнику виполює, телевізор дивиться, а увечері з сином новини обговорює, з односельцями спілкується, на кухні порається.
Довгожителька споживає лише натуральну їжу, а коли їй приносять щось з магазину — сердиться. Жінка майже не вживає м’яса, а смакує кашами: гречаною, вівсяною, рисовою, кукурудзяною, їсть сир, сметану, картоплю з овочевими салатами, в які додає багато зелені: кропу, петрушки, м’яти. Улюблені страви бабці — овочевий борщ та кукурудзяна кулеша зі сметаною або мелай — запечений у печі корж з кукурудзяного борошна. У неділю жінка може випити 10-20 грам домашнього самогону. Каже, що це здоров’я шлунку. До речі, до лікарів, після страшного поранення, пані Пелагея майже не зверталася. Лікувалася удома травами.
