Там розказують різні цікавинки та пригощають туристів червоним вином, чачею, сирами та Іван-чаєм. Усе збирають, чавлять, роблять самі, інформує "Репортер".
Потрапити до родини Антіпових дуже просто. Їхній будинок одразу поруч з автостанцією, у невеликій вуличці. На воротах зустрічає усміхнений господар. Каже, скоро поставить вивіску, аби туристи не блудили й заходили частіше. Але їх й так не бракує.
Петро Антіпов розповідає, що часто у них гостюють туристи з усієї України. Заходять й американці, поляки, білоруси. Усіх частують вином, яке роблять вже 15 років.
«Цього мене навчив тесть, — розповідає Петро. — Туристи спершу пробували, а потім питали, чи нема на продаж. І так почали робити більше для себе і щоб гостям ставало. Надумали побудувати невелику альтанку. Але її чимось треба було наповнити, тож прийшла ідея, що як вино, то має бути щось на винну тематику. Так і з’явився музей Штопора».
Експонати привозили й дарували друзі та знайомі. Петро й сам захопився, став колекціонером. Почав шукати різні цікаві експонати по барахолках, на різних сайтах, аукціонах. Сміється, що нині збирає без фанатизму і не готовий віддавати за штопор більше 500 грн. «Ще не дійшов до тої стадії», — говорить Антіпов.
Нині в колекції – приблизно 600 штопорів. У вигляді тварин, птахів, ключів, зброї, келихів. Різного розміру та кольору. Вони повсюди у просторій альтанці. На стінах, каміні, навіть на люстрі. Вона до речі, зроблена у вигляді бочки. Тут усе про вино — картини, малюнки, глечики, келихи.
За словами Петра, є три види штопора. Перший — який ми вкручуємо і витягаємо. Це традиційний, він є у кожній хаті. Другий — коли видавлюємо корок під тиском.
«Його ще називають вакуумним, — розповідає чоловік. — Він — як ніпельна голка. Вона пробиває корок, і ми закачуємо повітря всередину. Під тиском корок вистрелює з таким специфічним звуком, як шампанське. І з димком».
І є ще третій вид, його називають циганським. Цей штопор має дві голки, які залазять між корком і пляшкою та не руйнують його. Треба прокрутити та одним ривком вийняти корок.
«Чого назвали циганський? Бо ви вип’єте добре вино, а туди налиєте іншого та знову тим фірмовим корком закоркуєте, — посміхається Антіпов. — Ніби нічого й не було».
Знімає зі стіни найбільший штопор у колекції. Він бочковий, десь під 50 см. Каже, замовив у місцевого коваля, аби зробив йому ще більший штопор. Але він для туристів, аби з ним фотографувалися.
Витягає з-під крісла стару валізу. Колись вона була повна штопорів. Одного разу в інтернеті Петро побачив, що якийсь чоловік продавав це добро за тисячу гривень. Одразу й купив.
«Я коли їх тут порозкладав на стіл, то тішився, як мала дитина, — сміється Антіпов. — Нарахував 168 штук! Кожен витирав, крутив у руках, ледь не цілував».
«А це улюблений штопор моєї дружини, – стає на крісло та знімає маленький сріблястий штопор, схожий на дримбу. — Він розкладний. Розігнув, відкоркував пляшку, зігнув і вкинув у сумочку. Я за ним довго банував. Приїхали якось в Косів на базар. Питаємо, чи є старі штопори. Принесли такий гарний-файний у вигляді золотого ключика, але захотіли 550 гривень. Стало шкода грошей. Потім на аукціон поставили такий же зі ставкою від однієї гривні. І я його купив за 87 гривень».
Все вино, яким пригощають гостей Антіпови, роблять самі. Єдине, що виноград закуповують у закарпатському Рокосові. Кажуть, у Верховині виноград «не годен достигати до тої цукристості», яка потрібна.
Щороку на початку жовтня вирушають за ним до перевірених ґаздів. Беруть з собою дробілку і на місці перемелюють грона, а потім те перемелене заливають у бочки та везуть у Верховину. У бочках воно стоїть до 10 днів, а далі все на прес й витискають, зціджують сік.
«Я роблю лише Ізабеллу. Є у нас суха й напівсолодка, — говорить винороб. — До сухого не додаю ні грама цукру, спирту, ні дріжджів, ні сірки. Яке є — таке є. Смакував вино всюди, не хочу хвалитися, але моє таки непогане. І гості задоволені. Привозили у Закарпаття, то вони дуже розпитували, як я роблю. Не таке, як їхнє».
Також до вина гостей пригощають підкопченим будзом.
