Спершу пам’ятник (досить скромний бюст авторства Якова Чайки) стояв приблизно на місці сучасної райдержадміністрації, йдеться на Facebook-сторінці Old Kalush.
Пізніше пам’ятник перенесли в сквер навпроти концертного залу. За іронією долі, Шевченко розташувався по сусідству з костелом і був приречений оглядати трансформації польського "Сокола"/кінотеатру/концертного залу училища культури/згарища.
Наступний, вже більш поважний бюст, на кращому постаменті, пробув у сквері недовго, до 1997 року, коли встановили сучасний пам’ятник (авторства Ярослава Скакуна, архітектори — Петро Макогін, Петро Пострильоний) та реконструювали сквер. Попередній пам’ятник помандрував до Сімферополя, де є і сьогодні та творить певний "український пункт" на окупованому півострові.
Сучасник пам'ятник Кобзареві в Калуші. Фото: Володимир Неживело
Цікаво, що на пам’ятники Шевченку і Бандері (в Старому Угринові) використали бронзу, закуплену коштом міського бюджету ще за СССР на новий пам’ятник Лєніну.
У коментарі в соцмережі калушанин Валерій Сушко згадує:
"Дійсно, спочатку бюст Шевченко стояв у сквері, на місці якого було збудовано будівлю МК КП України (тепер райдержадміністрація), а бюст Шевченко було перенесено в сквер біля кінотеатру ім. Т. Г. Шевченка на місце постаменту Ленінському комсомолу, де горів Вічний вогонь".
А Ігор Семак додає, що насправді автором першого погруддя був не Яків Чайка, а калушанин Сергій Онищенко:
"Все так, тільки автором першого погруддя був не Яків Чайка , а наш калушанин Сергій Онищенко. Пізніше це погруддя перевезли у Войнилів. А от Чайка був автором пам’ятника, який подарували Сімферополю".
Ось такі трансформації бувають. Але найкращий пам’ятник для поета — читання його творів. А оскільки Шевченко був таки геніальним художником, то можна собі пооглядати ще й його твори за посиланням.
