"Тато не сумнівався, що я піду у ТрО". Історія вчительки молодших класів "Малої", яка воює за Україну

Юлії — 34 роки, сім з яких вона працювала за кордоном. Оскільки жінка виховує сина, жила на дві країни. Майже два роки тому вона з чоловіком вирішила повернутись до України.
22 Травня, 2023
Переглядів: 1425
Під час відбору до поліції Юлія підійшла за всіма критеріями.
Під час відбору до поліції Юлія підійшла за всіма критеріями.
Головні новини Калуша та Прикарпаття
Телеграм Інстаграм

Вчителька початкових класів з Чернівців Юлія понад рік служить у Збройних Силах України. У перші дні повномаштабного вторгнення вона записалась у ТрО. Тепер уже молодша лейтенантка опікується забезпеченням військових одягом на південно-східному напрямку. Історію військової записав волонтер з Чернівців з позивним "Історик", пише "Суспільне". 

Юлії — 34 роки, сім з яких вона працювала закордоном. Оскільки жінка виховує сина, жила на дві країни. Майже два роки тому вона з чоловіком вирішила повернутись до України.

"Я сім років була то тут, то там — вже втомилась трохи. Життя немає ні там, ні тут. Ти і сюди стараєшся: квартира, машина, гараж, ремонт ... і нема кінця. І гроші сюди, бо дитина росте, батьки старіють. І там гроші витрачаєш, і в житті порядку ти не маєш. Ми з чоловіком вирішили, що трішки треба пожити вдома з рідними, щоб хоча б знати вподобання дитини", — розповідає Юлія.

На наступний день після повернення додому жінка подала документи на вакансію патрульної поліцейської. Про це думала ще з дитинства.

"Якийсь час тато був військовим, це для мене був приклад. Я хотіла піти в армію, але мене зупиняли. Про подачу документів у поліцію чоловік не знав. Вже коли пройшла відбір, сказала йому. Він сказав: "Я від тебе такого очікував". А він сам був прикордонником 15 років", — каже жінка.

Під час відбору до поліції Юлія підійшла за всіма критеріями. Пройшла співбесіду, пройшла військо-лікарську комісію, психологічні тести та фізичну підготовку.

Через один норматив, який здала на чотири бали, отримала оцінку 4+ з п'яти. Жінці сказали чекати три місяці, аби зібрати групу навчання.

"Але я не змогла вдома стільки просидіти. Пішла до школи №19 у Франківську, спитала, чи немає вакансії. Тоді якраз звільнилось місце і я пішла туди на роботу. А потім почалася війна. Дві ракети прилетіло в аеропорт", — каже Юлія.

24 лютого пара відвезла сина Юлії у село, а самі повернулися у Франківськ. Дорога у три години через суцільні затори зайняла вісім годин.

"Сидиш вдома і таке відчуття, ніби з розуму сходиш. Починається якась паніка, що треба щось робити. Я сказала чоловіку, що хочу йти в ТрО, бути корисною. І директорка опублікувала допис, хто хоче допомогти військовослужбовцям, у школі роблять ТрО. Я одразу відплюсувала, що я іду на допомогу. Я прийшла на кухню, готували зранку до вечора", — каже Юлія.

Записуватися у ТрО Юлія з чоловіком планували разом. Але у нього хвора матір й хвора самотня тітка. Відтак вирішили, що залишити їх без допомоги не можуть.

Коли Юлія записалася у ТрО, зателефонувала батьку. Мала відчуття, що тато знав, що це буде, й не сумнівався в тому, що донька піде в ТрО. Жінка пригадує ту телефонну розмову:

— Тату, хочу вам щось сказати.
— Що? Вже?
— Я ще нічого не сказала.
— Записалася? Ну кажи, вже як є.
— Записалася.
— Добре, я мамі казати не буду.

Приблизно через три тижні їй запропонували посаду командира господарчого відділення.

"Мені хотілося, але з однієї сторони ти думаєш про дитину, а з другої — якщо я не піду, то прийдуть до моєї дитини додому. По-третє, я не буду битися в груди й казати, що я патріотка. Я буду тихо робити свою роботу. Я погодилася і 8 березня стала у лави ЗСУ", — каже Юлія.

Син живе з батьками Юлії у селі. Вона говорить з дитиною телефоном. У 2022 році у жінки не було жодної відпустки, тому змогла приїхати лише раз, коли була у відрядженні у Хмельницькому.

"Він каже, що все добре. Але деколи каже, щоб я приїжджала частіше і була з ним довше. Але тут так, на жаль, нереально", — каже жінка.

Коли військова з позивним "Мала" везла з Гуляйполя продукти військовим на "нуль", біля неї був "приліт".

"Повністю бус обшматувало, вікно заднє повністю побило. Я була за кермом, сама в авто. Позаду мене хлопці їхали супроводжували мене з Гуляйполя. На посаді командира господарчого відділення я розвозила продукти повністю по всіх позиціях, де наші хлопці були, у бліндажі, куди треба, я підвозила. Бо тоді не було такої можливості, щоб вони самі виїжджали. Зараз відпрацювали систему, навчилися на своїх помилках", — каже Юлія.

"На війні мені стала байдужа думка оточуючих. Батьки — у селі, а там хтось може фразу кинути: “Що їй там, вона там тисячу отримує”. Я можу будь-кому місцем поступитися. Будь ласка, їдьте на моє місце. А гроші усі йдуть на ремонт авто, мавіки, дрони та одяг", — каже жінка.

Щоранку разом з побратимами та посестрами жінка згадує полеглих хвилиною мовчання. Співають гімн.