За рік після відкриття мешканці прихистку приймали у гостей. Зараз тут проживають 17 внутрішньо переміщених осіб, інформують "Вікна" з посиланням на Калуську міську раду.
— Це люди із Херсона, Миколаєва, Маріуполя, Краматорська, Сєвєродонецька. Я прийшла сюди на роботу у грудні, коли люди тут уже були розселені. Живемо дружньо. Даємо собі ради, оскільки нам допомагає і міська рада, і благодійники, — каже комендантка прихистку Оксана Піскорська. — Умови у нас чудові. Для кожної сім'ї виділено кімнату з окремим санвузлом. Є можливість попрати прибрати, приготувати їжу. З трьох діток, які тут проживають, двох довозять на навчання у калуський ліцей. Помалу люди адаптуються.
Річницю прихистку мешканці накрили стіл, де кожен готував популярну у своєму регіоні страву. Люди намагаються за роботою відірватися від думок про рідні домівки, які вціліли не у кожного.
— Коли місто звільнили, з лівого берега почалися дуже серйозні обстріли. Терпець увірвався, коли осколок влетів у наш будинок. Ми спочатку втекли до знайомих у Калуш, а вже потім дізналися про прихисток, — розповідає мешканка притулку Юля із Херсону. — Тут все є для життя, затишно. Діти ходять до школи, їх безкоштовно довозять і харчують. Їм комфортно, з’явилися нові друзі. Стараємось жити дружно і вдячні всім, хто нам допомагає і підтримує.
Довелося втікати від окупації й мешканці Сєвєродонецька Тетяні Дмитрівні, викладачці місцевого ВПУ. Разом із міста виїхали й 16 її учнів, 9 із них — діти-сироти.
На Прикарпатті вишукали можливість прийняти переселенців: допомогли продовжувати навчання, а тим, хто вже здобув освіту, — працевлаштуватися.
— Чотирьох хлопців вдалося працевлаштувати. У цьому допоміг калуський міський голова Андрій Найда. Один із них уже тут, у Калуші, створив сім’ю теж із дівчинкою-переселенкою, — розповідає Тетяна Дмитрівна. — Я з чоловіком оселилася у прихистку. Вдячна місцевим мешканцям, які дуже щиро нас прийняли, допомагали всім: продуктами, овочами. Ми навесні тут теж мали невелику грядочку, і навіть вирощували городину. Життя продовжується, треба жити далі! Але все ж дуже хочеться додому. Не можу дочекатися, коли повернуся…
Патриція і Джон Шоморгуни, співзасновники фонду, називають проєкт облаштування прихистку одним із наймасштабніших. Але проблеми, з якими зіткнулися під час реалізації, — мізерні, порівняно із тими обставинами, у яких опинилися жителі цього шелтеру.
Заступник міського голови Богдан Білецький наголосив: мешканці прихистку уже, фактично, є мешканцями Калуської громади, і запросив розбудовувати нашу громаду і після Перемоги.
