У 2022 році Сергій Винничук вступив до лав ЗСУ. Спершу служив у роті охорони, а на початку травня увесь взвод відправили у 10 окрему гірсько-штурмову бригаду "Едельвейс", де сформували перший стрілецький батальйон. До повномасштабного вторгнення чоловік викладав у Снятинському сільськогосподарському коледжі, тому, ставши військовослужбовцем, отримав позивний "Професор", інформують "Вікна" з посиланням на Івано-Франківський центр комплектування та соціальної підтримки.
Перше бойове хрещення отримав у Курдюмівці на Донеччині. Тоді з його роти ніхто не загинув і не отримав поранення, а у суміжних ротах були втрати.
Згадує військовий важкі бої під селищем Берестове, коли вивів з оточення вісьмох поранених побратимів:
"Був дуже жорсткий бій із російськими окупантами. З мого підрозділу побратими отримали поранення. Мені вперше в житті довелося надавати медичну допомогу пораненим хлопцям. Ми потрапили в оточення, я виводив вісьмох поранених побратимів і сам отримав сильну контузію. Але вивів усіх, і всі були живі".
Сергій Винничук розповідає, що потім з пораненими хлопцями чекали на еквакуацію. Забрав їх із пункту еквакуації військовий, який приїхав на свій страх і ризик, попри заборону комбата, бо наче відчував, що у побратимів біда.
Згадує Сергій Винничук і про те, як від його рішення залежало життя побратимів:
"Найгірше в людині — це страх і нерозуміння, що робити далі. До безпечних позицій нам треба було пройти поворот, який обстрілював російський танк. Хлопці питали, що робимо, а я відповідав, що чекаємо, бо стріляє, не пройдемо. І в один момент Бог мені підказав, що зараз ідемо. І ми всі перейшли той поворот, ні одного пострілу не було. Як тільки ми перейшли цей поворот, танк знову почав працювати. Відчуття страху і невпевненості інколи блокує людині дорогу до виживання. Але є, напевно, вищі сили і молитви наших рідних, вони підказують нам, коли зробити крок. Якщо б я тоді помилився, ми б усі загинули".
На війні Сергій Винничук отримав друге поранення — уламкове. Після цього проходив лікування у госпіталях, зараз служить у ТЦК та СП Івано-Франківської області.
"Мобілізація обов’язково потрібна, тому що хлопців потрібно міняти. Дехто по три роки сидить в окопах. В першу чергу треба йти воювати за свою сім’ю, за свою землю, за те, щоб сонце тут сходило і ти міг говорити українською мовою, щоб твої діти ніколи не знали війни", — каже військовий.
