Ініціатива такого вшанування належить старості села Василю Лазарю, що був шваґром захисника, пишуть «Вікна».
«За тиждень часу вдалося реалізувати цю ідею. Місцевий коваль Іван Шинкар допоміг придумати ескіз та втілив його безплатно. З суттєвими знижками у Підгірках виконали кований напис «Герої не вмирають», а в Калуші — два банери з обличчям та інформаційною довідкою. Підприємство «Будучність» дало безплатно щебінь для підсипання постаменту. Родина щиро вдячна всім, хто виявився небайдужим», — розповів староста Тужилова.
За словами Василя Лазаря, тепер їхній Герой стоїть у центрі села, як нагадування для молоді, дітей та наступних поколінь про дорогоцінну ціну української незалежності. Фундамент з крихти допомагали відчищати, як і встановлювати все решту, до десяти небайдужих односельців. Колись на тому місці була встановлена зірка «вічного вогню», яку жителі самостійно у 2006 році після рішення сесії закрили тризубом. Сам тризуб тепер перенесли на місце знесеного наприкінці липня 2024 року пам'ятника загиблим у Другій світовій війні воїнам.
Василь Лазар повідомив, що 15 січня минула річниця загибелі його швагра, а у суботу, 18 січня, у місцевій церкві священномученика Ігнатія Богоносця відбулася поминальна літургія. Настоятель о. Сергій Олексюк посвятив пам’ятний меморіал Ігорю Лавріву. Крім рідних, вшанувати пам’ять Героя прийшли близько 50 людей.
«Мені швагра дуже не вистачає. Ігор, приїжджаючи у відпустку, зразу дорогою з Голиня в першу чергу повертав до мого дому. А у цивільному житті завжди ми разом збирались на Святвечір: на перший — в нього, а потім — в мене, або навпаки. Також часто запрошував мою сім’ю на шурпу із дикої качки, яку сам вполював. Це була його коронна страва. Він був членом Товариства мисливців та рибалок, тому вихідні проводив на природі, звідки час від часу приносив зайців чи качок».
За словами старости, Ігор Лаврів пішов у військо добровольцем. Спочатку був у тиловому забезпеченні 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Але коли гинули молоді хлопці, не зміг сидіти у тилу, тому зголосився на фронт. Посмертно нагороджений «Орденом за мужність» ІІІ ступеня.
«Був дуже хорошим. Ніколи нічого не шкодував. За два дні до його смерті ми якраз відправили йому різдвяну посилку як від села, так і рідних…», — пригадує Василь Лазар.
Нагадаємо, тужилянин Ігор Лаврів (позивний «Шеріф». — Авт.) загинув на Донеччині 15 січня 2024 року під час мінометно-артилерійського обстрілу. Головний сержант був командиром 1 штурмового відділення, командиром машини 2 штурмового взводу штурмової роти. Йому назавжди 41 рік. У загиблого захисника залишилися батьки, дружина та двоє дітей.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
