Опісля скорботний кортеж проїде містом: вулицею Європейською, бульваром Незалежності, проспектом Лесі Українки, вулицею Хмельницького. Скорботний кортеж із тілом військового вирушить у рідну домівку воїна у Сівці-Калуській. Відправа відбудеться у храмі Святого Архистратига Михаїла. Поховають Героя на місцевому кладовищі.
Однокласник і друг загиблого Героя Володимир Булавинець, який раніше оприлюднив спогади про Володимира Юрчишина, поділився з «Вікнами» ще кількома штрихами до портрета захисника.
«Найважливіше, що мають знати люди, — це те, що Володя заслуговує найвищі нагороди за свій внесок в історію життя та боротьби країни. Він не просто був в ЗСУ. Він максимально воював як піхотинець, завжди ризикуючи та найважче працюючи. У нього точно за цей час було понад 50 бойових виходів. Спочатку — на Донбасі. Згодом брав участь в контрнаступі 2023 року. Опісля — Херсонщина — бої під Кринками. Влітку 2024 року був під Старомайорським, де отримав поранення після потрапляння в автівку дрона. Тоді отримав контузію, пошкодило барабанні перетинки, а осколки скла потрапили в око. Далі — Курахівський напрямок. Останні бойові виходи він максимально ризикував, був з побратимами в напівоточенні, впритул до ворога».
За словами товариша Володимир дуже добре освоїв свою роботу на війні: розрахунок, координати, чіткість стрільби. Завжди міг годинами розповідати, як і що працює. Холодний розум та логіка давали йому можливість максимально якісно виконувати задачі. Завдяки йому функціонувало багато процесів в підрозділі. Наприкінці вересня склав іспит на берет морської піхоти, пройшовши смугу перешкод.
«Він був скромний в оцінці себе, за нього говорило те, що робив. А робив більше за багатьох. Був уважним до дрібниць та деталей. Ми з друзями завдяки всім небайдужим і громаді села допомогли йому з авто та дроном. На знак вдячності Володя нам прислав два підписані прапори — увесь Миколаїв об'їздив, щоб купити якісні атласні стяги. Так само був ретельний до роботи та зброї. Ніколи нікому не бажав та не робив зла. Очі в нього, хоч і чорні, але там постійно було світло та добро. Навіть коли дзвонив з бліндажа на позиціях».
У житті Володимир Юрчишин, за словами однокласника, був безкорисливим, іронічним, «з іскрою в очах». Про загибель друга дізнався від рідних.
«Повна пустота у той час настала. Напевно, це найважчий мій удар за всю війну. Того злощасного дня, у п'ятницю, 31 січня, отримав останнє повідомлення від нього ще о 10:29. Після цього зв'язок пропав і я розумів, що все дуже погано», — пригадує однокласник.
Батько Володимира Юрчишина родом із Пійла. Тут проживає його бабуся, колишня шкільна бібліотекарка. Дідусь, на жаль, уже помер, розповів «Вікнам» волонтер, житель села Ярослав Дмитрів. За його словами, односельці думали, що тіло Героя везтимуть попри ліс на Сівку-Калуську, тому через соціальні мережі організовували збір людей та колону супроводу, щоб віддати останню шану.
«Ми збирались не тільки через те, що його батько був нашим односельцем. Це наш Герой, тим більше із ближнього села. Також коли тіло захисника прямує в Калуську громаду, чи на Рожнятівщину, чи Долинщину стараємось виходити на центральну дорогу. Потрібно цінувати внесок військових у наше мирне життя, особливо віддавати шану, коли їх везуть «На щиті». Пійлівчани телефонували й питали, чи буде організований транспорт, бо хотіли йти до Сівки пішки або їхати на велосипеді. Понад десять автомобілів готові робити кілька рейсів, щоб всіх відвезти для прощання із Володимиром Юрчишиним».
Володимир Юрчишин був призваний до лав Збройних Сил України у грудні 2022 року. А 31 січня 2025 року, відстоюючи незалежність, суверенітет, територіальну цілісність України, під час виконання бойового завдання на Донеччині командир відділення протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки батальйону морської піхоти однієї з військових частин, молодший сержант загинув.
Захисник не дожив тиждень до свого дня народження. Поховають його у переддень 32-ліття (8 лютого день народження Героя. — Авт.). У нього залишилися батьки, дружина, чотирирічний син і дві молодші сестри.
Вічна пам’ять Герою! «Вікна» висловлюють щирі співчуття родині.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
