Як повідомляли "Вікна", священник відійшов до вічності у п’ятницю, 7 лютого, на 68-му році життя та 45-му році служіння. Поминальне моління очолив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин, інформує Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ.
Співслужили Архієпископу чисельно зібрані душпастирі Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ, а також духовенство ПЦУ. На заупокійне моління прибуло й чимало вірних для яких звершував служіння новопреставлений о. Дмитро Бігун.
«Насамперед висловлюємо свої щирі співчуття вам, дорога родино, адже в цю хвилину вам найважче. Ви втратили рідну людину, яка вас любила, старалася і заносила свої молитви за вас. Знайте, що о. Дмитро молиться нині за вас з Неба», — мовив Митрополит Володимир, звертаючись до присутніх зі словом після моління.
Опісля цього Владика Володимир подякував духовенству за те, що цього дня вони так чисельно зібралися, щоб провести в останню путь свого співбрата у священстві. Архієрей підніс слова подяки й рогатинцям та всім вірним, які прибули, щоб помолитися за душу новопреставленого.
Згадуючи світлу постать отця Дмитра, Митрополит Володимир пригадав про добре серце священнослужителя та його постійне бажання допомогти іншим. Архієрей поділився особистим спогадом про те, що о. Дмитро ніколи не полишав тих, хто потребував допомоги й активно заохочував до волонтерства та благодійності інших.
«Бог колись поблагословив життя о. Дмитру. Надарував його хорошими батьками, які дали йому життя та привили любов до Бога, що згодом їхній син пішов дорогою священничою. Коли о. Дмитро дізнався, що його рідна Українська Греко-Католицька Церква вийшла із підпілля, він залишив все, і прийшов до своїх. Те служіння насправді геть не було легким, але крізь молитву та покору, дало можливість іти тією доброю дорогою до Всевишнього Господа. Сьогодні ми дякуємо Богові за життя о. Дмитра, а також просимо Всевишнього, Який покликав його до себе, щоб прийняв о. Дмитра у Своєму Царстві, його прославив на Небо, де перебувають усі святі», — промовив насамкінець Владика Володимир.
Чин священничого похорону відбудеться у неділю, 9 лютого, о 14:00. Моління проходитимуть у храмі Різдва Пресвятої Богородиці міста Рогатина, Рогатинського протопресвітеріату.
Раніше йшлося, що Дмитро Бігун народився 15 жовтня 1957 року у селі Войнилів на Калущині. Дорога до служіння була довгою і тернистою. Він вчився у Калуському училищі, опановував мирські професії — плиточника-мозаїчника, муляра-штукатура. Але серце тягнуло до іншої роботи — духовної, жертовної, тієї, що несе спасіння.
«Пресвята Богородиця завжди супроводжувала мене на шляху мого покликання, ведучи до Господа, — ділився спогадами під час Літургії о. Дмитро. — Усі храми, де я служив, були присвячені Їй. Божа Мати допомагала у моїй життєвій місії».
У 1981 році о. Дмитро отримав дияконські й пресвітерські свячення, а через дев’ять років, коли Українська греко-католицька церква виходила з підпілля, підтвердив свою вірність, прийнявши уряд священника від владики Софрона Дмитерка.
Парафії, на яких служив, завжди відчували його присутність не тільки у літургії, а й у звичайних буденних справах. Він був поруч у радості та в смутку, благословляв молодят, хрестив немовлят, проводжав в останню путь тих, хто відійшов у вічність, молився за хворих, був поряд з немічними. Але особливе покликання чекало його там, де межа між життям і смертю тонша за лезо ножа — на війні.
Коли в 2014 році Росія принесла війну на нашу землю, отець Дмитро не залишився осторонь. Його покликали стати капеланом 51-ої механізованої бригади. Його відправили в «саме пекло» — поруч з Іловайськом. Там, серед крові та вогню, він сповідав, причащав, просто слухав воїнів, які не знали, чи доживуть до ранку. Він був поруч, коли наші захисники втрачали друзів, коли питали: «Чому Бог таке допускає?». Капелан не мав легких відповідей, але мав віру. І ділився нею.
З Іловайська він потрапив до Дніпровського шпиталю, де зранені тіла і душі шукали розради. Потім — Дебальцеве, Піски. Він ніс слово Боже туди, де смерть дивилася людям у вічі. Його служіння оцінили не тільки побратими, а й держава — отець Дмитро отримав медаль «Захисник Вітчизни».
