Народився Петро Сушко 10 липня 2000 року. Ходив до школи у Галичі, пізніше навчався на коваля в училищі №21 в Івано-Франківську. Опісля працював на радіозаводі майже три роки. У АТО чи ОСС участі не брав, та й досвіду строкової служби не мав, проте у 23-річному віці став на захист України: 29 квітня 2024 року був ще в Галичі, а 30 квітня — вже на полігоні у Рівному, йдеться на Фейсбук-сторінці Галицької територіальної громади.
"Там нас чекала тритижнева базова воєнна підготовка, а далі — навчання у Британії. 35 днів пробули ми там, навчаючись за "їхніми стандартами". Після навчання ще майже три місяці прочекав на розприділення. Потім приїхали представники з 24 бригади і забрали нас в Донецьку область. Рота вогневої підтримки. В суботу приїхали, у середу вже були "на нулі"", — згадує Петро Сушко.
За словами захисника, зі зброї у них були автомати Калашникова (АК-74), навіси, набори патронів і завдання дійти до секторів забудови в Часовому Яру. Але до будівель дійти не вдалося.
"Нас вели провідники, але не довели. Тож першу ніч спали просто на землі під дощем і під ворожими дронами. На другий день добралися до невеликого бліндажу. Проте із 17 осіб, що виходили, до схованки дійшло тільки 5. Провідник підірвався на «пелюстці», також було і декілька "двохсотих". Частина групи лишилась, щоб евакуювати загиблих і поранених. А ми розділились на 2 і 3. Так і вели боротьбу. Я був наймолодший, а з Івано-Франківської області нас було в тій групі троє. З колишнього Галицького району не було більше нікого", — ділиться спогадами солдат.
Оскільки група до Часового Яру так і не дійшла, то зупинилась на околиці і могла вести тільки допоміжний вогонь, практично не бравши участі у ближніх боях. Проте, як зазначає Петро, довелося їм і там не солодко.
"Весь час ми лежали в окопі, накриті поліетиленовою плівкою і якимись дошками. Зверху висіли дрони. Дощ і непогода. Холод. У той час ще почались дуже сильні тумани. Якраз в туман вони найбільше атакують і ми тоді мали більш-менш ближню перестрілку. Один із нас відлучився до туалету і виповз практично на ворога. Не буду вдаватись до подробиць, але цю несподівану атаку ми відбили. Ціною двох життів — одного з наших розстріляли одразу, інший хлопчина поранений приповз до нас, ми йому надали допомогу і передали далі, але до евакуації він вже не дожив", — згадує боєць.
І так хлопці воювали дуже довго — зайшли на позицію 18 жовтня 2024 року, а вийшли — 26 січня 2025 року. Без перерви.
"Крім дронів та обстрілів з міномета окупант ще травив нас газом. Захисту від хімічних атак не було, тож якнайбільше притискались до землі і просто намагались вижити. Страшно було тільки в перші дні. Потім це все переросло просто в щоденну роботу, чи то боротьбу. Поза все, докучали ще й гризуни. Те, що вони жили з нами — то таке, але вони вночі любили ще пересуватись і створювати цікаві звуки, які ми іноді вважали за наближення ворога. Тож доводилось щосекунди бути готовим до всього", — розповідає Петро Сушко.
Отак лежачи в невеликому бліндажі, хлопці боронили Україну більше 100 днів без перерви, прострілювали територію, надавали вогневу підтримку. Проте, треба було ще і якось виживати.
"Оскільки ми були далеко спереду, то сухопутного постачання не було взагалі — все доставляли вночі дронами. Бували часи, що їжі не було три, а то й п’ять днів. Тож ми збирали дощову воду, кип’ятили і то пили — так і вижили. Проте, коли вже якась доставка до нас прилітала, то могли трохи і пошикувати. Чого найбільше не вистачало — сигарет і солодощів. Але завжди згадую слова "діда" — військового, з яким провів ці дні, — "не завжди так буде". Ці слова я навіть намалював собі на "ватнику". Також багато ще різних ескізів для татуювань наніс на той светр, а колись планую собі і справжнє татуювання зробити. Також далася взнаки і колишня наука на коваля — зробив собі із ложки перстень. А ще — тричі перечитав "дідову" Біблію. Якось треба було рятуватись від страху та нудьги", — зазначає Петро.
Зараз солдат перебуває у відпустці, відвідує родичів, допомагає батькам. Радіє, що вижив, адже надії на повернення звідти було мало. А після відпустки знову готується на фронт, адже війна ще не закінчилась.
