Оперативного командування "Захід" Сухопутних військ ЗСУ за душпастирською допомогою бійці звертаються до військового капелана Андрія Семчука, адже він є духовним лідером та прикладом для наслідування, йдеться на Фейсбук-сторінці Івано-Франківського центру комплектування та соціальної підтримки.
Андрій Семчук родом із міста Бурштин на Івано-Франківщині, закінчив Духовну семінарію та Богословську академію Української греко-католицької церкви в Івано-Франківську.
Як найскладніший епізод свого життя зараз він пригадує період, який настав після повномасштабного вторгнення російських окупантів: як і кожна цивільна людина, він не готувався до військової служби як такої. Після навчання у семінарії взагалі півтора роки займався ремонтами (закінчив у Львові будівельний коледж).
"І коли мене мобілізували, я розумів, що був зовсім до цього не готовий. І рідним було дуже важко. Але з Божою допомогою звиклося. Так, важко, але не критично, бо Господь добрий до нас", — згадує Андрій Семчук.
Після мобілізації та проходження базової загальновійськової та фахової підготовки молодий солдат потрапив саме в новосформовану 156 ОМБр. Як розповіли у з’єднанні, потім він брав участь в бойових діях на Сіверському напрямку в складі 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс" Оперативного командування "Захід". Там же від побратимів отримав позивний — "Пастор".
Після висвячення і отримання сану священника, він повернувся в рідну бригаду вже на посаду військового капелана.
На запитання, що складніше: воювати самому чи допомагати, "Пастор" відповідає:
"Інших піднімати — важче, адже в кожного своя доля, власне розуміння подій та сприйняття явищ, усвідомлення свого місця та значення на цій землі. Навіть із бойовим досвідом людям непросто. Ще коли був у "десятці", часто спілкувався навіть із бувалими воїнами. Повірте, нерідко вони навіть плачуть, коли згадують, через що пройшли. Але після спілкування стають сильнішими. Тому віддавати кожному часточку своєї душі — це непросто. Але така в мене місія".
Унікальність молодого військового капелана полягає не тільки в тому, що він має бойовий досвід. Ще під час навчання у семінарії та академії пройшов курс релігієзнавства, багато що довідався, сам удосконалював знання. Він навіть знає канони римсько-католицької церкви, а священником став у Православній церкві України. Тому це унікальне поєднання глибинного розуміння трьох гілок християнства дуже допомагає "Пасторові". Особливо в духовному спілкуванні з представниками різних конфесій, коли своїм щирим серцем щодня намагається кожному допомогти.
Як і для кожного українського воїна і патріота, для Андрія дуже важливим є усвідомлення, в ім’я чого і кого він став на захист держави. Насамперед — це Україна. Не менш важливими для Андрія Семчука є рідні та близькі. На рідному Прикарпатті живуть дідусь із бабусею. Його тато працював водієм вантажівки, мама — за кордоном, з якою також дві його молодші сестри.
Він одружений, із коханою Уляною побралися торік у червні, а через 2 тижні його мобілізували.
"Який для мене найрадісніший день? Завжди згадую день нашого весілля. Зустрічалися з Уляною 8 років, ще до того, як вступив у семінарію. Освідчення зробив ще в 2022 році, коли розпочалася велика війна. Кохана погодилася, і ми потім уже обирали дату весілля. І хто ж міг подумати, що медовий місяць виявиться таким коротким?", — зізнається 27-річний чоловік.
У свої молоді роки він уже пройшов тернистий шлях, проте ще не вирішив, що буде робити після нашої Перемоги — залишиться у війську чи повернеться до цивільного життя. Однозначно мріє з дружиною про діток. А ще точно знає, що продовжить рятувати душі — ця місія в "Пастора" вже назавжди.
Фото: відділення комунікацій 156-ої окремої механізованої бригади та з особистого архіву "Пастора".
