Інформацією з «Вікнами» поділився режисер-постановник «Силентіума» Дмитро Карачун.
Мімічну драму «Дім Астеріона» народний театр молоді готував два з половиною місяці. За словами режисера, потрібно було вивчити пантоміму, попрактикуватись у хореографії, тому, крім репетицій, були ще й тренінги та заняття з хореографом.
«П’ять років тому я почав читати новели Хорхеса Луїса Борхеса і ця мені найбільше сподобалась. Коли ми з колективом думали над наступною постановкою, то актори самі підказали заглянути у мої минулі заготовини. Радий, що вони мене підтримали. Тим паче діти перевершили самі себе, проявили свою дисципліну та відповідальність. І дали зрозуміти, що в України є достойне майбутнє».
У виставі залучено дев’ятеро акторів віком 16-18 років. Найстаршим є 59-річний Ігор Мудрик, котрий виконував роль царя Міноса. Два дебюти мали студенти: коледжу економіки, права та інформаційних технологій ІФНТУНГ — Владислав Щекотіхін та ВПУ №7 — Юрій Бащук. Головного героя Астеріона зіграв Михайло Кузовков — учень ліцею імені Дмитра Бахматюка. Також з цього навчального закладу були залучені: Віктор Ленів — Тесей та Юлія Кузьмик — Аріадна. Учениця десятого ліцею Дарина Поліщук зіграла Мойру — ту, що плете нитку життя та обрізає її. Також дівчина була помічницею режисера. Хореограф Людмила Ляшенко поставила на сцені п’ять танців (багато з акторів танцювали на сцені вперше. — Авт.), костюми створив юний художник Марко Романів, музичне оформлення — Дениса Олексина.
У виставі старались поєднати давньогрецьку міфологію з історією. Як виявилось з опрацьованої додатково літератури, за міфами стояли історичні факти.
«Ми не сподівались на калуського глядача. Думали, прийде 20-30 людей, родичів акторського складу, а було заповнено майже пів залу. Глядачі ділилися, що, повернувшись після вистави додому, ще довго обговорювали свої враження. Також ми поставили скриньку на ЗСУ і назбирали 2160 гривень для 79 батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ», — констатує Дмитро Карачун.
За словами театрального критика Сергія Винниченка, вистава досліджує мотиви замкненого простору, повторення, свідомості та смерті як межі існування.
«У центрі оповіді — постать Астеріона, самотнього мешканця лабіринту, чия приреченість існувати в нескінченному повторі кімнат і ходів перетворюється на алегорію буття. Дім, який водночас є світом, віддзеркалює стан людини, що шукає вихід не з в’язниці, а з самого життя», — зазначив на сторінках «Театральної риболовлі» Сергій Винниченко.
Як раніше писали «Вікна», Дім Астеріона — лабіринт: усі частини будинку повторюються багато разів, одна частина зовсім, як інша. Дім подібний до світу, вірніше сказати, він і є світ. Астеріон — це знаменитий Мінотавр, який мешкає в лабіринті. Образ лабіринту — загубленість людини у світі. Головним сенсом створення лабіринту є введення людини в замішання — так і світ створений для того, щоб заплутати людину, зазначає режисер-постановник Дмитро Карачун.
"Вистава репрезентує ідею загубленості людини у світі, що є лабіринтом, у центрі якого перебуває не порятунок, а лише власна свідомість – єдине, існування чого людина не може заперечувати. Єдиним виходом із лабіринту, що уособлює собою саме життя, є смерть. Життя не є в'язницею, тому що з нього завжди є вихід. Сказати нове неможливо, проте культура невичерпна, бо гра зі смислами може відбуватися незліченно довгий час", — акцентує творець "Силентіума".
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
