Пані Оксано, Ви маєте агрономічну освіту?
— Ні. Я половину свого життя працювала медсестрою, а другу половину працюю у мережевій косметичній компанії. Паралельно третій рік, відколи перейшли з квартири жити у приватний будинок, захоплююсь квітами. У минулому вазони мене не приваблювали від слова зовсім.
То відколи з’явилась ця любов до квітів?
— Мабуть, любов до квітів мені прищепила бабуся по татовій лінії. У 10 років вона дозволила посіяти майори. Коли вони зацвіли — радості не було меж. Батьки мої мали дачу. У мами там квітували півонії, іриси, троянди. Вона завжди працювала на цих грядках, а я радила краще почитати книжку. Тільки після смерті батьків прийшла і до мене любов до рослин. Жартуємо, що дівчинці після 45 років не треба діамантів і шуби — їй треба пай. Для того, щоб там посадити квіточку: скільки їй захочеться і яка подобається. Приходить такий етап у житті, коли ти бачиш радість у щоденному квітуванні.
Чи квіти здатні допомогти при поганому настрої чи вони тільки для краси?
— Насправді квіти дуже допомагають пережити труднощі. Вони мовчать, ні про що не сперечаються, натомість за твою любов і турботу про них — тішать око. У мене ще є нарциси, які другий рік поспіль починають квітувати. Тож починаю день не з телефону, а горнятка кави у квітах. Можу здалека бачити тільки колір і йду на нього. Споглядання такої краси — це зняття стресу та антидепресант. На моє глибоке переконання, у час війни багато чоловіків та жінок, які вирощують квіти, таким чином знімають стрес. Це люди, котрі могли бути клієнтами психіатрів, а стали — своєї власної захопленості. Такий процес допомагає пережити складні моменти. Людина залишає за межами квітів свої турботи та переживання, споглядаючи на квітку.
Чи Ви бачите себе селекціонеркою в майбутньому?
— Говорити про селекцію дуже рано, адже я поки що роблю перші несміливі кроки. Знаю, що будуть помилки й невдалі варіанти, бо без цього ніяк. Це як у житті: є сімейна пара, а всі діти там різні, схожі на прабабусю чи прадідуся. Так само з квітами. Ми можемо схрестити потужний сорт Квітцін з Тріфену Паркін, але які будуть «діти» — ніхто не знає. Може бути маленька ростом дівчинка з різним кольором та розміром квіткою. Навіть коли зацвітуть три насінини однієї квітки, то різнитимуться. Шлях від запилення квітки й народження одного сорту — 10 років. Він має пройти випробовування на різних ґрунтах, у різних кліматичних умовах. Кущ росте три роки, потім його треба поділити, пересадити, поспостерігати й аж тоді реєструвати. Поки що я колекціонерка.
А як щодо квіткового бізнесу?
— Мрію про велике поле з великою кількістю півоній для того, щоб люди могли приїхати, подивитись, помилуватись, зробити фото і за бажання щось придбати. Будь-яке захоплення з часом переростає у бізнес, якщо його не полишати. Колись одна моя знайома казала: «Виберіть справу, якою ви будете займатися навіть, якщо вам за це не будуть платити гроші». Для мене квіти — це саме така справа. Вигляд квітки та аромат від ефірних олій, з якими працюю, тут поєдналися у симбіозі.
Чи підтримують Вас рідні у такому захопленні?
— Рідні — найбільші наші вчителі. Батьків уже нема шість років — сподіваюсь, вони з неба спостерігають. Коли я озвучила цю ідею, мене підтримав старший син Андрій. Чоловік всі мої починання мовчки схвалює, навіть якщо не згідний. Він казав, що я квітканута на всю голову — і я це сприймаю, як комплімент. Перший рік я купила 180 сортів, а це відповідно 180 ям у ручному режимі. У липні в мене не було річки, відпочинку. Зараз, коли говорю про своє поле, то це однозначно буде техніка і люди.
Розкажіть трохи про свої квіткові володіння.
— У мене тут приблизно п’ять «соток». Іриси посаджені для розбавлення, навіть їхніх різновидів не знаю. А півоній маю до 500 штук. Найдорожча — 500 євро, хоча деякі колекціонери й за 10 тисяч євро купують.
Чи важко саме півонії вирощувати?
— Вони в агротехніці нелегкі. Плюс ґрунт у нас шутровий, адже поряд річка. Кожну яму розміром 60 на 60 сантиметрів треба, крім того, що викопати, вибрати каміння, ще й внести добрива.
А зараз як Ви доглядаєте за квітами?
— Звісно, полив, соломою вкриваю, щоб земля не нагрівалася. Тому треба було мульчувати (вкривати. — Авт.). Ми уже цьогоріч десь до восьми раз обробляли рослини, бо приморозок мінус 5 градусів, коли уже були на окремих пуп’янки. Далі, коли перехід температури — обробляємо, щоб вийшли зі стресу. Коли дощі — засіваємо спеціальним грибом, що має контролювати ріст бактерій. Холодна погода, надто волога чи тепла несе високий ризик сірої, бурої та коричневої гнилі. І це не обгорілі листочки. Так трапляється і на трояндах. Квітку одразу треба підрізати, бо це не тільки ризик зараження того конкретного куща, але й всіх інших. Коли холодна, затяжна, мокра весна, потрібно оглядати кожен кущик на наявність сірої гнилі, бо за 24 години може бути тотальне ураження стебел і пропаде корінь.
А що у вас по сортах?
— Є однорічки — посаджені 2024 року. Красуня Квінбі — королева бджіл, вона рідко в пропозиціях. Ред Джоан — рожевий гігант, дивовижна дівчинка- квітка має бути велетенська. Конвой — селекція штатівська, її стандартний термін квітування 10 днів. Генрі Бокстос — шедевр з шедеврів, світова класика. Як відкриється — це така велика троянда, але пагони не хилить. Ти її раз побачив — і вже хочеш.
А скільки квітують півонії?
— Цей період дуже залежить від погоди. За терміном квітування вони діляться на шість категорій. Коли зима з морозом, з холодом, а весна — лагідна, планомірно заходить у свій життєвий цикл — півонія квітує до півтора місяця. Наприклад, від 20 квітня і до середини червня. Цього року все змішалося: не було зими, в лютому, березні-квітні приморозки-сніги, увесь травень — з дощами. Надранні, ранні — запізнилися на три тижні. У 2024 в цей час квітли пізні сорти. Ви потрапили на початок піку (5 червня — день фільмування. — Авт.), де квітує все разом і гібриди також. Це гарно, але, з іншого боку, скорочується їх термін, бо сонце присвітило і через три дні квіти обсипались.
А які їхні різновиди?
— Півонії діляться на деревоподібні та трав’янисті. Останні — ще на гібриди, молочно-квіткові й міжгрупові гібриди — суміш обох. Від деревоподібних взяли зовнішній вигляд, як кущі. У молочно-квіткових — кінець вересня сохне листя, але вони стоять до морозів, такими кущиками, наче їх хтось підстриг. У ландшафті шикарно виглядають. Дорослі кущі гібридів, коли розквітають, то листя не видно — суцільна куля вкрита квітами, наче хризантема Мультифлора.
Чим найбільше пишаєтесь у своєму квітнику?
— Не можу сказати, бо абсолютно все у моїй колекції подобається. Я коли її садила, мала підступний задум: якщо раптом не «зайде», то продам. Зараз вони квітують і я до кожної підходжу і не знаю, чи готова продати. Але місця бракує. Хіба ті, які при посадці, мають поділений на дві-три частини корінь. Це означає, що цього сорту я одну залишу собі, а дві — продам. Найбільше подобається, що кожна квітка справді індивідуальна. Є схожість, але тільки на перший погляд. Коли вони починають відкриватися — ти розумієш, що кожна має своє обличчя. Моя любов не залежить від вартості квітів.
Але чи є такі, що точно не віддасте?
— Старий сорт — Біг Бен — 1944 року, якщо не помиляюсь. У мене є три кущики, два з яких продам, але зовсім з колекції не виведу. Причин безліч — колір її не повторює жодна півонія. Кінчики посріблені. Кулька на тарілочці з поясочком, ароматна. Єдина причина, за якою буду вибраковувати півонії з колекції,— ті, які зовсім не тримають голови. Тобто розквітла, впав дощ, повіяв вітер і квітка у неї важка, тому хилиться додолу. Хоч, з іншого боку, кажу, що я їй це прощаю за красу. Підперла, підв’язала — і вона квітує далі.
Чи вирощуєте ще щось, крім квітів?
— Мені вирощувати квіти значно приємніше, ніж городину. У мене поміж півонії часничок, цибулька — виключно для профілактики захворювання, яку викликає нематода. Якщо вони гарні — я їх не позбудуся. Пепермінт — це стара селекція, має сильний аромат. Хоча зараз виводять нові — пахучі. Фонклав виглядом нагадує смажене яйце: зверху білок, а в середині — жовток. Улюблені трав’янисті гібриди — Белгравія. Вона не занесена у ВПС — це американська спілка півоноводів, на яку всі орієнтуються, адже там можна дізнатися рік селекції, хто селекціонер тощо. Квітує пізно, не так, як всі гібриди. З дорослого куща 5-6-річного віку квітка ховається за руку.
А з чого Ви починали?
— Коли починала збирати свою колекцію, то, як більшість квіткоманів, квітколюбів, потрапила на ОЛХ і купила 20 різних сортів на 20 тисяч гривень. Бульденеш — старий французький сорт: ароматний, шикарний на зріз. Ми часто ділимося півонієвими «граблями» у Фейсбуці, то для мене він вартує своїх грошей. Хоча потрапити можна на шахраїв, але це школа життя.
Чи не хотілось Вам хвої, наприклад, у ваш газон?
— Спершу думала, що біля хати буде суцільний газон, а коли передумала, то знала, що точно не хвої й не магнолії. Ще маю такі півонії, як Гарден треже — ароматний сорт. Лимон дрім — дорослий кущ, який може мати фіолетові мазочки або пів квітки жовтої, пів — фіолетової. Коли Скарлет хевен зацвітає, то у неї насичено червоний колір. Лоліпоп побачила в Польщі на сайті. Насправді у дорослого куща квіти більші — він був посаджений 1 червня. А ось Бартзелла, з якою у більшості квіткоманів все починається. Щоб її викопати, треба буде бульдозер. Там корінь гібрида у ширину метр. Цей сорт примхливий щодо квітування: хоче квітує, хоче — ні. Люди, які мають кущі віком від 5-8 років, можуть нараховувати 130 квітконосів з квітками. Діаметр може сягати й до 2 метрів. Квітцін — шведський сорт 2002 року. Довго відкриває пуп’янок, і робить це перед грозою. Я йому ставлю парасольку. Мінус, що «лягає», але там квітки, як капустини.
Чи маєте різновиди кактусових півоній?
— Так, до прикладу, Крейзі Дейзі — побачила на фото і зрозуміла, що обов’язково треба її купити. Мадам Фуртадо — квітки невеликі, аромат навіть від руху. Це згадка про маму — після її смерті я відкопала шматок з дачі. Поки я і півонія — доти живе мама. Плюс Юлішка — її висота, голову не хилить, квіти величезні. Моралд — австрійська селекція селекціонера Міелу. Він любить опери і називає їхніми персонажами свої нові півонії. Видовище цвітіння — не відірвати очей, хоч сорт недешевий — до 4 тисяч гривень.
А чи є у Вас українські піони?
— Так, Василя Горобця — відомого на весь світ українського селекціонера. Хоч наші не сусіди і не друзі росіяни все життя намагаються сказати, що це їхня квітка. Жемчужна Розсип коштує в Україні 500-600 гривень, а в США — від 100 євро. Там у черзі «стоять» роками за нею. Її треба популяризувати при кожній можливості.
Що порадите тим, хто не може наважитися?
— Треба бути одержимою справою, а не думати, чи вийде. Час покаже. Це стосується не тільки квітів. Себе асоціюю з ІТО-гібридами півоній — вони незламні, квітучі, притягують до себе. Витримують приморозки, дощі, холод, вітер, і коли розцвітає, то таке видовище!
Пані Оксано, дякуємо за екскурсію і чекаємо Вашого авторського різновиду півоній.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
