Психологиня Іванна Гусениця зазначає, що її інформація емоційна, яка базується на власних спостереженнях, історичних подіях та статистиці.
Подаємо пряму мову фахівчині на тему, що буде з людьми з досвідом війни після Перемоги.
"Як ми вистоїмо?
Не знаю, що та як буде зараз, найближчі часи. Багато думаю над тим, що буде після Перемоги.
І мене найбільше хвилює питання, що буде з людьми у яких є досвід війни.
Це я зараз опишу таку найстрашнішу картину, яка мені зараз бачиться.
Через 5-10 років підуть із життя ті, у кого будуть набуті травми та захворювання, а також загостряться наявні. Через ПТСР та моральну травму збільшиться кількість девіантної поведінки (залежності — алкогольна, наркотична, гральна, кредитна, безалаберні стосунки...). Це теж стане причиною втрат. А ще самогубства та необережна, ризикована поведінка (наприклад, швидка їзда).
Малий відсоток, але точно буде якась кількість людей, що втратять ментальне здоров'я і вже ніколи не повернуться до норми.
Хтось вийде на вулицю та буде вести бездомний спосіб життя. Хоч і буде дім та сім'я. Причини: не нашкодити близьким, не бути тягарем, не справилися з травмою війни...
Сім'ї будуть руйнуватися. Зросте кількість агресії та насильства.
Ув'язнення через порушення правил. (Часто досвід війни стирає страх перед ув'язненням).
Сім'ї тих, хто вже не буде здоровим, втомляться. Будуть виснажені ментально та матеріально. Будуть потребувати підтримки. Не завжди отримуватимуть. Донатити стійкому, гарному військовому в амуніції приємніше, достойна поведінка, а ще часто продиктована страхом та соромом, виною. А задонатити людині, яка вже не одужає... Ми будемо знесилені.
Держава не зможе впоратися з викликами...
Хтось звикне до "гуманітарної голки" та буде очікувати на безоплатні послуги.
Вийдуть "ряжені", ті які не мали відношення до війни, або якесь дуже незначне і говоритимуть про свою приналежність.
З'являться "попрошайки", які будуть казати, що мають досвід війни...
І це стосується не лише людей з досвідом війни, а й цивільних. Ми поділилися на цивільних та військових. Але ми всі у війні. Хоч ризики і втому людини цивільної не можна порівняти з тим, досвідом, який має людина на фронті. Проте, ми всі у війні. (Калуш має гіркий приклад, який не стану тут описувати).
Ми всі чули про ПТСР — посттравматичний стресовий розлад та про ПТЗ — посттравматичне зростання. Але доки буде посттравматичне зростання треба впоратися, прожити і пережити біль. Часто фізичний, моральний, психологічний. А це час і сили.
На разі, я вважаю, що проблема ПТСРу дещо перебільшено. Люди з досвідом війни добре справляють. Часто самі дають собі раду і інших підтримують. Захоплює скільки сили може мати людина.
Ми маємо не просто вистояти, а вижити і жити достойно. І не колись, а зараз. І щоб наше найближче майбутнє було якомога краще, щоб зменшити хоч трохи наслідки — треба зараз про це дбати.
Залежно від наших можливостей, нашої життєвої ситуації — у кожного буде свій спосіб. Роззирніться навколо себе. Що ви можете зробити для себе? Як ви можете підтримати себе? Хтось потребує вашої допомоги чи підтримка? Маєте на це силу? Знаєте, як допомогти?
Люди з досвідом війни, полону — це експерти з виживання. У них є чому повчитися. Це люди мудрості, або майбутні люди мудрості, яким зараз потрібна підтримка".
