З Любов’ю Івахнюк «Вікна» зустрічаються у їхній сімейній квартирі. Тут дуже багато нагадує про Олега: його фотографії, грамоти, тренажери та особисті речі.
«Назвали сина на честь славнозвісного футболіста Олега Блохіна. Він також лівою ногою копав м’яч, був лівим півзахисником. Наш Олег без м’яча на вулицю не виходив, постійно організовував футбольні матчі або в селі, або місті», — згадує мама.
Також Олег займався танцями, боротьбою, але вибрав футбол. У дитинстві був дуже веселим, усміхненим, шустрим, енергійним, цікавим, любив друзів. У садочок йшов з радістю. Вмів фантазувати: дивився фільми, а потім вигадував різні історії, гуморесками захоплювався.
«Вчився нормально, мав добру пам'ять, але лінувався: що запам’ятав на уроці, те було його. У школі був сильний активіст: вікна побиті, і біля дому вставляли скло через попадання м’яча. Хороші спогади про нього залишилися… Якось у творі Олег написав, що коли виросте — купить мені джипа, щоб я не ходила пішки, та три пари шкіряних чобіт. Він залишив машину, яку передали з Чикаго, якраз мав здавати на права, але інфекція його забрала швидше…».
10 років боротьби, щоб стати на ноги
Інфекція, пояснює співрозмовниця, «спала» у ньому і час від часу поверталася. Разом із молодшим на три з половиною роки сином Андрієм мама думала, як врятувати Олега.
«Коли народився молодший брат, то Олег мені допомагав його бавити, сидів з ним, коли я йшла за продуктами, які видавали по талонах. Пізніше вчив брата у футбол грати. Коли вчився у Львові, брав на турнір подивитись. Навіть є кубок Степана Бандери, за який вони разом боролися у Старому Угринові».
Після поранення Олег Івахнюк був у реабілітаційному центрі в Рівному. У Калуш його запросили на змагання, в яких брав участь його молодший брат Андрій. Рідні дуже хвилювалися, але в результаті команда молодшого, завдяки забитому ним пенальті, перемогла.
«Мене не було вдома, коли Олежик поїхав із друзями на Майдан. Там був двічі поранений. Потім пішов воювати у батальйон «Донбас». Спершу я не знала цього, аж коли його відпустили на 10 днів, він подзвонив, попросив купити взуття. Я плакала і питала, чи впевнений у своєму виборі. Син запевнив, що все буде добре. Він ніколи не жалівся. Коли подзвонили, що поранений — одразу не повірила. Їх тоді оточив ворог і Олег отримав три кулі у ліве стегно. Нога була вивернута в інший бік».
Мама вдячна побратимам, які забрали Олега з поля бою. Він мав на собі дві гранати, щоб не здатись в полон. Спершу привезли у Харків, де хотіли відрізати ногу.
«Я приїхала до нього у військовий госпіталь. Всі знеболюючі йшли спинально через «епідуралку», і в один день його неправильно вкололи», — пригадує Любов Івахнюк.
У 2014 році було дуже важко з лікуванням, адже не було стільки медикаментів та обладнання, як зараз. На 11 операції Олега паралізувало. Пізніше з Києва поїхав до Кракова. Мама з братом тоді вирішили, що беруться за його лікування самі.
«Він просто гнив... Пролежні були такі, що м’ясо відпадало за раз розміром, як два кулаки. Лікарі давали йому ще десять днів. У США спершу отримали відмову, тоді почали збиратись у Іспанію. Чекати на поліпшення аналізів не було часу, тому довелось трохи схитрити. Я думаю, кожна мама мене зрозуміє. Температура під час польоту також турбувала», — розповідає мама.
У Іспанії Олег Івахнюк багато займався, але після повернення часто скаржився на болі в спині. Продовжували лікування в Калуші, Івано-Франківську, Києві.
«Столичний нейрохірург, сам калушанин, зробив йому три операції в один день, які тривали сім годин. З’єднав живі судини між собою, а інші — заблокував, запік грижу. У Олежика були спазми, які не міг контролювати, особливо, коли в туалет хотів. Він цього соромився дуже. І я старалась швидко все прибирати, щоб ніхто не бачив. Завжди просив пробачення, що маю з ним додатковий клопіт. Попри все син вірив, що зможе встати на ноги, для цього прикладав багато зусиль», — пригадує Любов Івахнюк.
1 листопада 2019 року Любов Василівна із сином прилетіли в Чикаго. Там була епідемія коронавірусу. Уже тоді Олег хотів повертатись, та мама переконала залишитись. Любов Івахнюк пробула у США рік, а син — два. Брав участь у всіх благодійних концертах, ярмарках, розповідав про себе, ліпив вареники, смажив деруни, робив чебуреки, продавав шашлики біля церкви. Діаспора дуже гуртувалась та допомагала, але потрібно також бути активним, навіть інколи через біль.
Вдруге Олег поїхав у США у 2021 році. Та й перед смертю готували документи на 10-річну візу. Залишалось тільки зробити фотографію. Але Олег уже був прикутий до ліжка.
«Ми вірили і надіялись до останнього. У реанімації до нього під вікно приходили його друзі. Олег побачив Івана Качмаря, сказав «Вано» і опустив очі. З кожним днем він згасав, лікарі чим тільки не капали, але було пізно…», — ділиться мама з «Вікнами».
Любов Василівна дуже вдячна всім волонтерам, котрі підтримували родину, та друзям сина. Володимир Безрукий був з Олегом ще з часів Майдану. І під час чергового лікування допомагав разом із Андріаном Волгіном шукати медиків.
«Таке враження, що Олежик мав відчуття, що відходить. Він згадував у той момент покійників, зокрема, і свого батька. Остання наша розмова була про те, якщо він встигне поїхати в Чикаго, то потім і мене забере. А інакше — просив їхати до Андрія в Польщу, бо в Україні добра не буде», — зізнається мама.
Під час повномасштабного вторгнення Олег Івахнюк купив квиток і повернувся із Чикаго та почав волонтерити. Пачки із допомогою стояли по всій кімнаті. Їх треба було швиденько розкласти, щоб потім приїхали з бригад і забрали. Все, що залишилось після смерті сина, мама пороздавала, крісло колісне і ліжко на пульті відправила у Ірпінь, де їм також дуже допомагали. Залишилось тільки деякі тренажери відвезти у реабілітаційний центр.
«Він був дуже вдячний, що я його не лишала. Ми так багато всього за 10 років пройшли. Півтора року був лежачим. Пролежні, спазми, гирі прив’язували... Їсти нормально не міг. Коли не можна було знайти нового лікаря, він не хотів ні з ким спілкуватись. Пізніше, попри біль, жодного дня не пропускав силові заняття», — розповідає Любов Івахнюк.
Коли прилетів з Іспанії, то журналісти питали, що мама мала йому приготувати. Олег відповів: коронний український борщ.
«Перед смертю просив кавун, чанахи, які я поналивала у півлітрові банки, бо він хотів з кимось поділитись. Не встигла тільки грильяжний торт спекти, бо уже не міг їсти. Коли час від часу я їхала в Польщу, щоб підзаробити, то напередодні разом ліпили вареники з різними начинками і клали в морозилку. Із закордону я йому сумку передавала з салатом, голубцями, фаршированим перцем. На побут в нього завжди бракувало часу, бо зранку була реабілітація, а потім — волонтерство», — пригадує мама.
«Олег снився багатьом. Уві сні ходив»
Мама розповідає, що інколи син приходить до неї вночі: то стуком у двері, то теплом поруч.
«Останню ніч його життя він також хотів, щоб я була поруч. Я залишила відкритими двері в палаті, щоб він мене бачив. У військовому госпіталі на кожній операції була з ним, хіба тільки у капличку помолитись відходила. Одного разу, коли було дуже погано, я погладила його руку і він відкрив очі. Він боявся реанімації. Навіть, щоб перенести біль, коли його ставили з каталки на ліжко, спершу молився», — ділиться Любов Івахнюк.
У снах Олег приходив і до сусіда: стояв на своїх ногах та ходив.
Нема дня, щоб мама при згадці про сина не плакала. Коли знаходиться з його друзями, їй постійно здається, що зараз, як зазвичай, поїдуть в лікарню до Олега.
«На 9 днів вони прийшли в церкву, а потім у їхньому кафе кавою та солодким його пом’янули. Мені на дворі добре, а в хату зайшла і спогади нахлинули — переодягнулась і знову на цвинтар. На початку і тричі на день бувала. Болить, що цього разу йому не допомогла…».
Липень був Олеговим місяцем: 28 липня він народився (цьогоріч було б 40 років. — Авт.), 18 — тяжко поранений, а 11 — помер.
«Якби він долікувався у Чикаго, можливо, все було б по-іншому. Інфекція була приспана, а він — непосидючий. А поїхати на схід у колясці — це дуже важко. Я дякую Богу за тих 10 років, які, попри тяжку ситуацію, він прожив», — завершує Любов Івахнюк.
Нагадаємо, близько двох місяців ветеран батальйону "Донбас" Олег Івахнюк перебував на лікуванні у Калуській ЦРЛ. Через важкий стан він потрапив у відділення анестезіології та інтенсивної терапії.
Мама Любов Івахнюк розповіла, що причиною погіршення здоров’я її сина є інфекція, яка час від часу себе проявляє. Олег впав два місяці тому, коли пересідав з машини в інвалідну коляску. Це і могло вплинути на те, що інфекція почала прогресувати.
Як відомо, захисник стояв на барикадах майдану під час Революції Гідності. У 2014 році свідомо добровольцем став на захист рідної землі, служив у батальйоні "Донбас". У бою з московським окупантом отримав важке поранення в Попасній.
Тривалий час проходив лікування як в Україні, так і за кордоном. Рік тому ветеран Олег Івахнюк повернувся після 6-місячного лікування з Чикаго в Калуш.
З часу поранення у 2014 році калушанин, прикутий до інвалідного візка, боровся за повноцінне життя. До останнього підтримував Україну та своїх побратимів.
Минулого року, до дня народження Олега Івахнюка спогадами про племінника поділилась його тітка Галина Матрофайло з Голиня.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
