Цю інформацію військовий підтвердив «Вікнам» у п’ятницю, 4 липня.
Микола Любезний розповідає, що у перший день повномасштабного вторгнення їхав на роботу в Івано-Франківськ, тоді бачив другу ракету, що летіла в аеропорт. На повороті звернув у калуський військкомат, але його не взяли воювати через велику кількість охочих.
«Я проходив строкову службу у Десні. Був молодшим сержантом, командиром танку. Зараз у складі 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, виконую обов’язки гранатометника з 2 листопада 2024 року. Перед тим проходив базову військову підготовку у Рівному. Я тут в першу чергу за свою маму та 10-річну дочку Анну. Хочу, щоб вони, як і решта моїх рідних та земляків, були в безпеці».
17 червня минулого року біля франківського автобазару працівники ТЦК та СП вручили голинянину повістку. Проходячи ВЛК, спершу отримав відстрочку, бо напередодні йому видалили селезінку. Був обмежено придатним, але, потрапивши у свою бригаду, не хотів повертатись додому, тому став на захист добровольцем.
«Ми тут як одна сім’я, командування хороше, побратими. Я коли першого березня прийшов у відпустку, то уже другого — ладен був повертатись, бо не вистачало «своїх». Перші рази був присутній страх, але мене на позиціях підтримував командир відділення, а на третій вихід я уже з поля бою забирав «200-го». За цих вісім місяців у Покровську тіла чотирьох захисників довелось виносити. Нам головне звідти їх повернути рідним, звісно, дуже боляче, що «на щиті»».
Своєю першою нагородою «Золотий хрест», яку отримав 27 червня, чоловік дуже здивований. З їхнього підрозділу її заслужило ще четверо хлопців. Про саму відзнаку дізналися за добу до вручення.
«Мені, звісно, дуже приємно, хоч спершу це була паніка та шок. У голові питання: «Чому я? Я ж не так довго на службі»… Командир мені пояснив: заслужив, зокрема і через те, що виніс чотирьох «200-их». З них двоє були моїми побратимами. У момент їхньої загибелі думав про помсту і як забрати тіло. Вночі, коли не на позиціях, — хочеться кричати від болю, інколи котяться сльози…».
Свої вчинки Микола Любезний героїчними не вважає, тому на відзнаки не розраховує. Гроші, які витрачають на виготовлення нагород, вважає військовий, краще спрямували б на допомогу людям, що постраждали внаслідок воєнних дій.
«Але оскільки я вже отримав цю нагороду, то хочу купити ще бригадний прапор і поставити у своїй кімнаті. Буду колись показувати своїм онукам», — сміється.
Зараз, за словами Миколи Любезного, немає відчуття страху, хоча обстріли у Покровську не припиняються. Коли тільки туди приїхав, то місто жило — люди працювали, транспорт їздив. Зараз до позицій потрібно долати відстань 4 кілометри, а ворога бачилось і за 10 метрів.
«Відчуваю тільки ненависть та велике бажання якнайшвидше вигнати москалів з української землі. Дуже хочу додому, але назавжди! Проте, поки вони тут і я тут! А якщо доживу до Перемоги, бо кожен вихід, як останній, то відвезу дівчину Олену та свою донечку Анюту на море в Одесу», — підсумував військовослужбовець.
Довідка. Нагрудним знаком «Золотий хрест» нагороджуються особи рядового і сержантського (старшинського) складу Збройних Сил України за проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
