Ближче до обіду, крім рідних, Ганну Дутчак із Голиня привітали й калуські гості: міський голова Андрій Найда та директорка територіального центру соціального обслуговування Надія Рим. Як розповіла сама іменинниця, принесли їй подарунок, де всього багато.
«Вікна» жінка зустрічає в добрій пам’яті та з гумором. Бажає всім стільки прожити, як вона, хоча кілька днів тому її стан був гіршим, ніж на день народження.
«То від Бога ласка скільки років жити. Прийде і моя черга померти. Моляться за мене людочки (у місцевому храмі Покрови Пресвятої Богородиці сьогодні молились за здоров’я Ганни Дутчак. — Авт.), то може я буду праведна трохи. Може хоч трохи Бог гріха відпустить (сміється. — Авт.). Та ми всі люди грішні, щось не те скажемо, зробимо. А вгорі «секретарі» пишуть», — жартує довгожителька.
Ганна Дутчак при зустрічі пригадує вірші та приказки. Каже, що не співає, бо трохи захрипла, але онучка Ольга підказує — на Різдво ще колядувала.
Дуже тішиться своїми рідними, котрі, за її словами, ходять біля неї, як біля маленької дитини.
«Маю файних дітей, зятя та онуків. Підіймають мене, годують, пильнують. Онука, як дитина моя. Вони мене слухають, а я їх, і так миримося», — каже найповажніша жителька Калуської громади.
103-літня жінка окремого меню не має — тільки на тверде не має зубів. Любить дуже солодке: якщо не знаходить цукерок, то в рух «йде» цукор. А ще — полюбляє чипси. Але найбільше смакує варена картопля, особливо в лушпинні, із квашеною капустою.
За своє життя жінка тяжко працювала у колгоспі, де 18 років була ланковою. Поховала двох синів, чоловіка, а жениха, сміється, не було.
«Та коли час прийде, стану на страшнім суді. Хочу, щоб онуки добре жили — так, як я. Бувало, також з чоловіком сварилась. Він піде до роботи, а я сварюсь, скільки схочу. А він прийде додому — і того не чув. І так жили. Треба трохи чоловіка признати, а трохи жінку. А весь час ганити — то не добре, бо, як беремо шлюб, то чоловікова рука зверху, а жінки — знизу», — наставляє Ганна Гнатівна.
Цьогоріч, доповнює дочка Галина, мама пережила мікроінсульт, але Бог милував. Часто здоров’я довгожительки залежить від погоди за вікном, бо «скаче» тиск — інколи його й не бере тискомір (тобто менш як 20 мм рт. ст. — Авт.). Так за рік і паспорт не вдалося забрати, який у 2024 році перед днем народженням виготовляли.
«Нині добре, а завтра не дуже — то такий вік дрантивий. «Бурий» день мене мучить, колись Бог давав небо чисте. Звідки він взявся той «бурий» день? Я б його знищила», — розмірковує Ганна Гнатівна.
На городі, ділиться довгожителька, ще цього року не була, але піде подивиться, що хлопці насадили. Каже, що працюють, як коні: і бульбу, і помідори й все решту посадили та й у хаті лад разом із дівчатами тримають.
«Дошки ще мого чоловіка вони перегиблювали та зробили підлогу. Файно, але якби старий встав з гробу, подивився і втік би зразу (сміється. — Авт.)», — жартує жінка.
Каже, що за своє життя також важко працювала і багато біди пізнала, що не списати на папері. Тепер дочка їздить на заробітки, бо своєю пенсією не дуже допоможе: виплати, як в дурного розуму, але добре, що і то «капає».
«Тяжкий світ настав, я дуже переживаю. Особливо коли виджу молодих, що могли б жити, а він на костильох (милицях. — Авт.), мене серце болить. Яка вже з нього користь, він своє життя віддав. Привозять хлопців з пораненням, покалічених, а я на це дивитись не можу, бо колись таке пережила. Шкода людей, що по світі порозсипались. Нема в купці, як колись: дружньо, в гості ходили. Тепер по світі блукають, самі не знають де дітися мають. Вороги палять, вбивають… А тих людей вигодувати тяжко від маленьких, а вбити дуже легко. Павх — і нема», — ділиться наболілим Ганна Дутчак.
«Вікна» так просто від іменинниці не відпускають: рідні пригощають кавою, чаєм та тортом. Коли прощаємось, то Ганна Гнатівна обіймає, а рідні дякують, що вкотре не забуваємо.
Нагадаємо, минулого року за день до свого 102-річчя Ганна Дутчак мала забрати закордонний паспорт, бо хотіла поїхати до дочки. Вона стала найстаршою прикарпаткою, котра отримала такий документ.
Як раніше йшлося, голинянка Ганна Дутчак за свої роки прожила нелегке життя. Швидко залишилася сиротою з чотирма молодшими сестрами. Ходила по людях заробляти, щоб прогодувати їх. Коли вийшла заміж, із чоловіком почала будувати будинок. Народили троє дітей. Двох синів уже поховала: одного — у річному віці, іншого — у 48 років. Дочекалася п’ятьох онуків, шістьох правнуків та одну праправнучку. У 90 років стала вдовою. Проте досі має хороше почуття гумору та добру пам'ять, особливо, коли переглядає старі фотографії. Розповідає, хто там зображений, якого віку та про його життя.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
