Вероніка Карачевська — українська письменниця, керівниця відділу зв’язків з випускниками Українського католицького університету, випускниця його Бізнес-школи. Вона закінчила факультет журналістики Львівського національного університету ім.Івана Франка за спеціалізацією «Міжнародна журналістика». Працювала позаштатною кореспонденткою Всеукраїнських та регіональних ЗМІ. Має 15 річний досвід роботи у сфері комунікацій, PR та маркетингу. Влітку 2022-го успішно захистила дипломний проєкт та завершила магістерську програму «Менеджмент маркетингової діяльності» Бізнес-школи УКУ, повідомляє Калуська центральна бібліотека імені Тараса Шевченка.
Творчість Вероніки Карачевської спрямована на збереження пам’яті про українських захисників, зокрема, її брата Миколу Забавчука, який загинув у липні 2022 року, боронячи Україну. Зіткнувшись з особистою трагедією, Вероніка спершу почала писати братові листи, що стали емоційною основою для створення її книги. Ця праця поєднує особисту історію родини авторки та розповіді інших сімей, що втратили рідних на війні. Окреме місце в книзі займає спільнота «Марсова родина» – група жінок, чиї близькі поховані на Марсовому полі Личаківського кладовища у Львові.
Книга Вероніки Карачевської «Сага Марсового поля» – це не лише реквієм за братом, а й спосіб підтримки тих, хто переживає втрату. Вона порушує важливі питання пам’яті, спадщини та єдності українського народу у часи випробувань. Авторка прагне привернути увагу до того, що суспільство має навчитися підтримувати тих, хто втратив близьких, розуміючи їхні переживання і не залишаючи їх сам на сам із болем. Якщо ж говорити про структуру книги, то перша частина повністю присвячена Миколі, спогадам про нього. Вона не містить біографії в класичному вигляді. Тут – про стан, почуття та рефлексії сім’ї протягом кількох днів від моменту загибелі брата і аж до першої річниці. Друга частина присвячена «Марсовій родині». Так називається спільнота сімей, чиї рідні поховані на Марсовому полі. Переважно це – дружини, мами, сестри. Ця спільнота утворилась вимушено, на підґрунті горя та усвідомлення того, що зрозуміти й розділити біль втрати повною мірою можуть здебільшого люди зі схожим досвідом. Їх болить втрата і зігріває любов та гордість. Вони лікують себе в різні способи й приймають за місію плекання пам’яті. Тому другий розділ – розповіді від перших осіб, записані опісля бесід та зі згоди мам, сестер, дружин та наречених воїнів. Це – історії різних чоловіків за віком, мотивацією, способом життя. Хтось воював на Сході у 2014-2016-му, хтось служив в Азові від моменту створення, звільняв Маріуполь у 2015-му і боровся за місто навесні 2022-го. Хтось не мав жодного стосунку до війни раніше, але став на захист батьківщини на початку повномасштабного вторгнення. В цій частині мало особистих рефлексій. Тут – з перших вуст про те, якими були хлопці, кого любили, як йшли своїм шляхом і чому опинились на стежці воїна. Також в кожній історії невипадково описані обставини, за яких рідні довідались про загибель, як саме переживали й продовжують переживати втрату. Хтось потребує усамітнення, комусь важлива приналежність до соціуму та регулярний контакт з оточенням. Авторка безмежно вдячна всім героям та героїням цієї частини за сміливість та готовність ділитися глибоко приватним і щемким. Третя частина книги присвячена темі психологічної підтримки, емпатії та резильєнтності, а також пошукам шляхів адаптації суспільства до реальності після втрат. Авторка залучила до співпраці психотерапевта Олега Романчука та капелана Романа Ментуха, які допомагають родинам загиблих пройти процес прийняття болю і знайти нові сенси.
Ця книга – реквієм письменниці за братом, а також – подяка воїнам та їх родинам. Вона для тих, хто проживає втрату, щоб дати відчуття підтримки, розуміння, що нас – багато, та біль може не лише руйнувати, а й гартувати, обʼєднувати. Книга для тих, чиї близькі несуть тягар раптової втрати. Суть в тому, щоб спонукати читача задуматись над цією темою, м’яко донести, що на наше суспільство чекає багато викликів та внутрішньої роботи і від того, як ми впораємось, залежатиме майбутнє наступних поколінь.
На презентації були присутні рідні наших загиблих воїнів, яким дуже болить і які теж пережили втрату рідних на цій війні і намагаються дальше жити з вічною пам’яттю про них.
Із словами вдячності та підтримки до авторки звернулася заступниця міського голови Надія Гуш. Вона подякувала Вероніці Карачевській за дуже потрібне видання та побажала, щоб вона порадувала своїх читачів ще не однією книгою.
Під час зустрічі була розмова про те, як пережити втрату і не втратити себе. Про силу пам’яті, про любов, яка не закінчується зі смертю. Про здатність людини жити далі, навіть коли світ змінюється назавжди. І про те, що допомагає вистояти у найтемніші часи.
