24 лютого 2022 року Назарій Кохан зустрів під вибухи під час робочого рейсу в Одесі. Додому дуже тяжко було потрапити, адже всі тоді їхали на захід України. Дорога без сну зайняла 36 годин, тоді як зазвичай 13.
Багато друзів у перші ж дні повномасштабної війни пішли воювати, тож Назарій взявся забезпечити їх необхідним.
«Спершу потреба була в сигаретах та ліках. Якщо знеболювальні надсилали з-за кордону, то цигарки доводилось крутити самим. Купував мішок тютюну — і з однодумцями ставали до роботи. Пізніше допомагали захисникам переганяти машини, які вони часто за свій кошт купували», — розповідає «Вікнам» волонтер.
З пожертвами щоразу стає все важче, хоч люди не забувають про військових. Просто потреб більшає, а з ними, відповідно, і зборів.
«Ти ніби збираєш на одне, а в результаті першочергово віддаєш на інше. Ось так тепер ремонт фронтової машини відкладаємо, поки хлопці мають заміну. Запчастини дорогі, але є багато підприємців, які діляться ними безплатно, або їхні працівники на сервісах виконують ремонт без грошей. Автомобіль може бути два роки на фронті, а може — день-два. Як каже мій друг Святослав Федоришин, більше допоможемо — швидше переможемо», — вважає Назарій Кохан.
Волонтери між собою також об’єднуються. Зараз Назарій співпрацює з волонтерським рухом «Калуш 911» у співпраці з ГО «Браття з Прикарпаття». Коли щось потрібно терміново, то один одного виручають.
«Ми допомагаємо бійцям на Запорізькому та Донецькому напрямках. Купуємо запчастини для FPV-дронів і складаємо. Рами друкуємо, скиди від 200 грамів до 8 кілограм, хвости до мін. Хвіст — для стабілізації, бо коли кидають з дрона, то міна має впасти туди, куди потрібно. Це все друкується на принтерах вартістю приблизно 800 доларів кожен. У нас таких 20. Тільки в мене три в гаражі працюють», — ділиться Назарій.
Проте друк на 3D-принтерах займає чимало часу: на деякі компоненти до 15 годин треба, а то й понад добу.
«Хоч це довго, але не зупиняємося. Немає такого, що за день надрукував і відіслав: треба два тижні, щоб трохи хлопцям назбирати й привезти. Вчора терміново отримали замовлення для 33 окремої механізованої бригади на скиди вагою 500 грамів. Я вже два місяці друкую на принтерах, які передали партнери з Бельгії», — каже волонтер.
А починалось все у колег-волонтерів з одного принтера та ще й у час тотального знеструмлення. Тоді Святослав Федоришин носив їх на роботу, щоб не зупиняти допомогу бійцям.
«Така допомога дуже ефективна та потрібна для бійців. Великі скиди — це для дронів, які москалі називають «Баба-яга» або «Вампір». Вони на 8 кілограмів. Були випадки, що їх на танк скидали. А на протипіхотних мінах російські мотоциклісти підірвались і впали на іншу міну», — згадує Назарій Кохан.
Впливає на друк і висока вартість пластику. Але Назарій переконує: чим більше друкується, тим менше ворога в наявності. Допомагає також Роман зі Студінки, який рубає та гне сталевий дріт — «смаколики» для окупантів.
«Спочатку ми друкуємо щось по мінімуму і відсилаємо хлопцям на «дегустацію». Вони випробовують і корегують, що буде ефективніше», — пояснює співрозмовник.
За три роки волонтери відправляли на фронт і Starlink, зарядні станції, які самі робили, генератори, ліки, маскувальні сітки, машини, дрони.
«Знайомий свій генератор віддав зі словами, що при потребі ще придбає. Перед тим як їхати у квітні на Донеччину, ми спільно з небайдужими людьми назбирали пожертв на 10 дронів. Також у Студінці організували футбольний матч, де наші грали зі стрийською «Скалою» і він приніс нам 21 тисячу гривень. Один хлопець за ці кошти зробив зарядну станцію. А я, доклавши гроші, ще купив Starlink», — згадує волонтер.
Це все, переконує співрозмовник, — командна робота, бо один в полі не воїн. Староста Студінківського старостинського округу Марія Стасюк організувала вайбер-групу, до якої приєдналися до тисячі людей. Коли планується поїздка, учасники групи збирають гроші, продукти, печуть калачі та печиво.
«Моя сестра співає у калуському гурті «Гармонія», який на виступах збирає благодійні пожертви для Сил оборони. А недавно на РЕБ назбирали. Мама співає у церковному хорі, то їхня молитовна група виготовила понад три тонни енергетичних батончиків. Зараз припинили, бо є інші потреби, але жіночий конвеєр завжди готовий відновити діяльність. Моя дружина також завжди підтримує, допомагає і хвилюється, коли їду на передову», — зазначає Назарій.
Волонтер ділиться, що важливо обов’язково побувати у зоні бойових дій, поспілкуватись з військовими, бо через телефон не до кінця все дізнаєшся та зрозумієш. Спершу бували у захисників і по чотири рази в місяць. Зараз їдуть, коли є потреба відвезти чи забрати на ремонт автівку, адже решту можна передати поштою.
За словами Назарія, страх з’являється уже, коли бачиш небезпеку. Бувало, що волонтери й під дрони потрапляли. Коли говоримо про втрати уже рідних за роки співпраці людей, у волонтера навертаються сльози.
«На Запорізькому напрямку були втрати й у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді 19 хлопців на нагородженні загинули… Тяжко, бо ти з ними спілкувався, а через місяць їх не стало. Я плакав не раз і це не секрет», — зізнається волонтер.
Двічі-тричі на тиждень Назарій Кохан буває по роботі за кордоном, але виїхати туди з сім’єю на постійне проживання не хоче. Тому і намагається зберегти свою Батьківщину. Після закінчення всього пекла мріє провезти рідних по своїх теперішніх стежках на Схід. А захисники, за його словами, після повернення додому прагнуть спокою, дехто — підкорити Говерлу та подорожувати.
«Хочу, щоб суспільство вірило, що Україна буде цілісною і переможе, але для цього потрібно об’єднуватись і донатити. Збори необхідно підтримувати, але при цьому бути уважним, щоб не натрапити на аферистів чи недобросовісних. Трапляються випадки, коли авто не виконує бойових завдань, а їздить у тилу. Хлопці там вірять у Перемогу, бо по-іншому не боролися б. Тому і ми не маємо права підвести», — підсумовує Назарій Кохан.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
