При вході у Пійлівський Народний дім «Вікна» побачили припарковані велосипеди — це транспорт тих жителів, які практично щодня, як на роботу, приходять плести маскувальні сітки для військових. Серед них — і ровер Катерини Богусевич. Жінці скоро виповниться 80 років, а вона досі себе почуває на 18.
«Я зранку виконую домашні справи, перевіряю город, на гриби ходжу, а з обіду уже з дівчатами плетемо сітки. Часто їх веселю, анекдоти розповідаю, бо сумних новин вистачає — от маємо в нашому окрузі восьмеро зниклих безвісти. Ввечері восени та зимою вдома ще плету такі круглі килимки для військових, щоб не сідали та не ставали на сиру землю. Вже приблизно до 50 таких штук зробила», — ділиться пані Катерина.
Якщо має тканинні заготівлі, то за вечір може зв’язати килимок.
«То треба стригти, дірки робити, перетягувати. Запасаюсь тканиною з «гуманітарки» або сусіди інколи поповнюють запаси. Бувало таке, що за вечір і до чотирьох килимків робила, бо треба було разом із сіткою передати. Роблю це з любов’ю для захисників, щоб швидше повернулись додому, щоб Україна нарешті була вільна та незалежна», — каже волонтерка.
Серед тих, на кого постійно можна покластись у виготовленні маскування на фронт, — й 11-річна Антоніна Бабич. Дівчинка тут «працює» разом із мамою з перших днів.
«Я після школи приходила, навіть з класом та вчителькою велику сітку сплели. Бувало, що з уроків відпрошувалась або після них одразу в клуб. Тепер на канікулах стараюсь не пропускати «заняття». Спершу руки боліли, а зараз легко це робити. Напередодні Великодня я отримала подарунок від військового — віночок синього кольору, дерев’яну курочку, як декорацію в кошик та багато солодощів. Це було неочікувано, але дуже приємно», — ділиться пійлівчанка.
Дівчинка переконує, що не робить це задля винагороди, а виключно, щоб допомогти бійцям та пришвидшити Перемогу над ворогом. Адже сітки можуть врятувати комусь життя.
Галину Микуляк у колективі називають організаторкою, а вона скромно пояснює, що старається заради майбутніх поколінь.
«Від початку повномасштабного вторгнення Росії я захопилась випічкою, пекла два місяці печиво для військових. До Великодня — паски, тоді витратила 50 кілограмів борошна. Пізніше в клубі відвідала майстерклас з виготовлення подушок, але щось нам вони не вдавались, тому перейшли на сітки. Тепер щодня зідзвонюємось, приходимо чи в неділю, чи в суботу, бо як є замовлення, то треба якнайшвидше його виконати», — ділиться пані Галина.
Справа жінок — давати готові сітки, а кому відправляти — краще знають волонтери.
«Коли не було верстата, то спершу тканину розкладали й по одній смужці стригли ножицями. Зараз добре натягуємо сітку і плетемо. Передавали на Суми, Запоріжжя, Харківщину… Найбільші мали дві сітки розміром 20 на 6 метрів. Спершу було трудно, але хлопцям важче, тому не жаліємось», — розповідає Галина Микуляк.
Наголошує, що у цих стінах зібралися ті, кому небайдужа доля України.
«Серед нас є жінка, котрої онук та зять служать. Ми всі маємо сім’ї, домашні справи, але їх відкладаємо і робимо внесок для майбутнього України, наших дітей, онуків. Мої дівчата відповідальні, ніхто ніколи не відмовляє: подзвонила — і зразу приходять», — ділиться жителька Пійла.
При вході у мультимедійну дитячу кімнату, де тимчасово попри мультфільми та пізнавально-розвивальні фільми розгорнувся Пійлівський «батальйон» з виготовлення маскувальних сіток, за саморобним верстатом — керівник закладу. Микола Івахнюк виконує обов’язки директора місцевого Народного дому уже четвертий рік. Коли відремонтували приміщення, то всі «хатні» волонтери почали приходити сюди.
«Спершу, як у кожному селі, всі хотіли бути корисними: одні фінансово, інші — хліб, булочки пекли, хтось робив м’ясні вироби, хтось — доставляв амуніцію. І все зносили, до адміністративного будинку. У 2023 році на Вербну неділю люди зібрались у відремонтованому Народному домі. Відтоді почали чотири рази в тиждень в середньому по п’ять годин плести сітки», — каже керівник Народного дому.
Одразу робили «мачкування» із підручних матеріалів: наволочок, простирадл, обліжників, але це виявився важкий матеріал. Тому перейшли на спанбонд. А уже два роки, як мають «помічника».
«Щоб порізати ці рулони в ручну, витрачали багато часу, тому шукали способи, як полегшити нашу роботу. Колишній працівник культури Володимир Кушнір займається столяркою. Він в Інтернеті побачив зразок верстата і вирішив зробити аналог. Я його ініціативу підтримав та зібрав матеріали. Шуруп до шурупа, дошка до дошки — і вийшов ручний верстат. Цілий рулон тепер при потребі можна порізати за 3-4 години, а доти й до тижня часу вручну витрачали. Один ріже смужки, другий робить дірки, третій — розрізає — раніше було залучено багато людей», — ділиться Микола Івахнюк.
Верстат для плетіння сіток не є великим, але одразу на ньому готують дві сітки. ЇХ можна виготовити за 2-3 дні, якщо поквапитись, проте все залежить від розміру. Зазвичай на постійній основі працює 8-10 людей. Минулого тижня виготовили 10 сіток. По чотири віддали місцевому волонтеру Ярославу Дмитріву та сусідам з Голиня, дві — у Кадобну. Зараз ще мають замовлення на таку ж кількість від голинян та й міська рада час від часу забирає.
«Бували сітки розмірами: 9 на 9, 6 на 9, 6 на 5, 3 на 4 метри. Ми шукали технологію плетіння, щоб не важко було і дітям, і дорослим. Ми з Володимиром чергуємось на різанні заготівель для плетіння, а жінки уже плетуть. Першочергова потреба — для захисників з нашого старостинського округу. Але й інших приймаємо. Буває, що і вони нам підкидають рулони», — каже керівник Народного дому.
Микола Івахнюк своїх дівчат називає «мої молодички». Ділиться, що попри сітки з учасниць-волонтерок сформувався і вокально-хоровий ансамбль «Візерунок», котрий уже виступав на обласній сцені. Часто, як і сьогодні (12 серпня. — Авт.), спів можна почути й за верстатом.
Усі, хто хоче долучитись до плетіння сіток у Народному домі села Пійло Калуської громади, може це зробити щотижня у середу, четвер, п’ятницю та субота з 13:00 і до 18:00.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
