«Вікна» також були серед тих, хто стартував та фінішував 30 серпня на Алеї Героїв, а тим часом працював.
Від 8:30 до 10:00 біля портретів загиблих військових збираються родини, друзі та просто охочі, щоб пробігом вшанувати пам’ять про тих, хто наближав нашу Перемогу. Біля портрета свого чоловіка Івана Кулибанича — Марія Оленчин із невісткою та 8-річною онучкою Тетяною. Уже прийшовши сюди, вирішила й собі спробувати подолати 2 кілометри.
«Онучка минулого року брала участь, а я планую вперше взяти. Невістка біжить за однокласника. Для нас зараз важливо пам’ять та молитва. Це мій другий чоловік, з котрим прожили 12 щасливих років. Він був для мене всім і я йому щиро вдячна за доброту», — ділиться Марія Оленчин.
Чоловік став добровольцем в перші дні повномасштабного вторгнення: казав, що повинен там бути й ніщо його не стримає. Був у Житомирі, згодом — на Покровському напрямку. Воював 8 місяців. Загинув 26 вересня 2022 року в селі Яковлівка на Донеччині.
«Сниться часто один і той самий сон, в якому прошу, щоб повернувся додому, а у відповідь — «Я не можу», — закінчує розмову жінка.
Мама Романа Мердуха — Віра Мердух уже втретє біжить за свого назавжди 27-річного сина. Каже, що перший раз вона замикала колону і працівники «швидкої», що їхали позаду, пропонували підвезти. Але жінка не здавалась, пішки діставшись до фінішу. Ділиться, що активною була і до смерті сина, а зараз старається тим більше не пропускати заходів.
«Воєнний стаж мого сина був тільки 21 день, після чого ангелик пішов до неба. Звістку про його загибель я отримала у день народження Романа — 5 квітня. Він відправився на полігон. Ще 1 лютого передчував недобре, а уже після 24 його звідти забрали на Харківщину, де на посту наздогнала снайперська куля. Через перелом були шпиці в лівій руці й він нею не володів. Був патріотом, дуже чесним та правильним, тому і не ховався дома», — згадує мама.
Трагедію допомагають пережити рідні, котрі також втратили своїх синів, чоловіків, братів та батьків. Громадська організація «Сім’я Героя Калуша» проводить турніри в пам’ять про загиблих військових. Наприклад, з бадмінтону — на честь Романа Мердуха, з волейболу — Любомира Фединяка, тхеквондо — Володимира Кушлика.
На картині в пам'ять про загиблого сина Віра Мердух намалювала ромашки, які асоціюються з його іменем. Разом з родинами інших загиблих бійців була учасницею фотопроєкту.
Тарас Лилак представляв команду реабілітаційного центру для військових «4.5.0 Прикарпаття». Біжить другий раз і, не зважаючи га травмовану ногу, не думає здаватися.
«Я не готувався ні фізично, ні морально, але і важко не було. Ми біжимо за Олега Перегуду, а також за інших захисників, які боролись за нашу можливість тут жити та працювати. Я думаю, на цьому заході головне — участь. Для мене особисто дуже важливо вкласти хоч такий мізер за тих, хто віддав своє життя», — прокоментував участь у легкоатлетичному пробігу Тарас Лилак.
До старту готувалися і восьмеро працівників ТзОВ «Ґудвеллі Україна». Менеджерка по роботі з персоналом будівельного відділу Олена Чарковська розповідає, що командний забіг відбудеться вдруге: минулого року участь в акції брали семеро її колег.
«Не змогли стояти осторонь, бо в нашій компанії маємо шестеро загиблих працівників. Ми їх пам’ятаємо і шануємо, тому вирішили вкотре про них згадати та проявити свою подяку. Це чудова комбінація здорового способу життя і спогаду про полеглих Героїв. Мені було минулого року найважче, бо не займаюсь професійно спортом. Деякі мої колеги, активно грають у футбол та бігають. Данець, керівник відділу рослинництва, мав досвід 40-кілометрового марафону, тому для нього ці два кілометри у 2024 році були дуже легкими», — ділиться Олена Чарковська.
Усі заявлені учасники легкоатлетичного пробігу фінішували, проте кожному потрібен був свій час.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
