"Борода" сам пішов до військкомату, бо не міг стояти осторонь. Починав у 5-му батальйоні 104-й окремої бригади Сил ТрО ЗС України — й досі тут. Був на Куп’янському напрямку, працював по "шахедах" на півдні, зараз — на Сумщині. Піхотинець і стрілець завжди на позиціях, йдеться на Фейсбук-сторінці Сил територіальної оборони ЗСУ.
"Ротації бувають, але відпочинку як такого нема. Постійно щось робимо. Так легше, що ти зайнятий. Відновлюватися встигаю", — розповідає воїн.
Його голос стає тихішим, коли говорить про друга, який загинув у нього на очах:
"Ми були разом. Він не вижив. Ми тіло не змогли забрати… Ледь самі вийшли. Його досі вважають зниклим безвісти".
Каже, найважче на війні — це не холод, не страх, не постріли. Найважче — втрачати своїх. Бо життя триває, а втрати залишаються з тобою.
"Мене тут тримають побратими. Командир у нас хороший. І мої діти. Маю двох синів — Назар і Макар. Старший каже: "Тату, повертайся живим. Просто повертайся"", — ділиться "Борода".
Відпустка була. Але вдома — не знайшов себе. Розмови не ті, люди — інші. Повернувся — і знову серед своїх:
"Після цього всього важко просто жити, як раніше. Але я знаю, заради кого тримаюсь".
"Борода" має просте бажання:
"Хочу, щоб ця війна була останньою. Щоб ті, хто прийдуть після нас, не бачили того, що бачили ми".
