Цей юнак своїм пронизливим поглядом спостерігав за мною й сестрами з самого нашого дитинства. Для нас він — вуйко Никола чи вуйко Король. Був наймолодшим братом нашої баби Грицейкі, татової матері Ганусі. Ми народилися й зростали на тому ж подвір’ї, що баба і її сестра та брати, один із яких Микола Король. Наш батько, його племінник Григорій Мельник, встановив портрет вуйка у рамку телевізора перших випусків і він висів на найпочеснішому місці в хаті. Дивиться з цього портрета, як приїжджаємо час від часу до рідної домівки, на нас і нині.
Обрамлений племінником портрет Миколи Короля "Запорожця" , який зберігається в родинному будинку авторки
Історичне значення має й світлина, поміщена в цій рамці нижче. На ній — фрагмент вистави «Невольник» у Петранці 1942 року. Ролі у ній виконували четверо членів Юнацтва ОУН: Григорій Дутчак, 1924 р. н., Микола Кава, 1924 р. н., Микола Корольчук, 1926 р. н. і Микола Король, 1925 р. н. Світлив Матвій Сьомак-Гонта.
З цих чотирьох загинули в лавах УПА Кава Микола і Король Микола. Корольчук Микола і Дутчак Григорій були заарештовані. Останній помер від тифу в Станіславській тюрмі. А Микола Корольчук відбував покарання в радянських таборах, був учасником Кінгірського повстання. За його свідченням, це фото, яке донині збереглося в нашій сім’ї, в 1942 році зробив уродженець Петранки сотник УПА Матвій Сьомак-«Гонта». До слова, саме той «Гонта», якого в середині 1940-х років підпільно лікувала в селі Берлоги зв’язкова «Мавка» — відома читачам «Вікон» Марія Волочанська, яка днями на 101-у році життя відійшла у кращі світи.
Саме короткою інформацією про вуйка, бабиного брата Миколу Короля, відому мені за скупими розповідями в рідній хаті, у червні 2002 року я розпочала свою журналістську стезю в редакції калуської газети «Дзвони Підгір’я». Може хтось із читачів пам’ятає цю коротеньку замальовку під назвою «Здайся і будеш жити!» (Див.: Ониськів Д. «Здайся і будеш жити!». Дзвони Підгір’я. 2002, 8 черв. № 66–67. С. 7).
Народився Микола Король 26 вересня 1925 року в селянській бойківській сім’ї Степана Короля і Євдокії з роду Гандзюків. Сім’я була просвітянська: ім’я батька Миколи Степана Короля надибуємо серед ініціаторів відновлення у 1928 році читальні «Просвіти» в Петранці долішній (Стефань Король під номером 4. — Авт.), а в 1930 роках — серед членів провірної комісії читальні. Про це дізналася, досліджуючи разом із донькою Мартою історію читальні «Просвіти» в рідному селі, яка була заснована в долішній частині Петранки в 1895 році, а в горішній — на три роки пізніше. Це дослідження опубліковане у третьому тому наукового збірника «Калуські історичні студії» (2019). Наша прабаба, мати Короля Миколи Євдокія, — добре знана на той час в селі весільна сваха, яка зберігала й передавала наступним поколінням особливості бойківського весілля в Петранці.
Старшого сина Королів Василя забрали до Червоної армії ще до 1941 року. А Микола вступив у Юнацтво ОУН, вишкіл якого у Петранці провадив Василь Зауличний. Як згадувала його племінниця світлої пам’яті Ганна Яців з роду Багриновських, Микола Король умів добре переконувати у важливості національної ідеї: у неділю після Служби Божої на церковному подвір’ї часто звертався до односельців із промовою. На пропагандистських здібностях «Запорожця» постійно наголошує у наших розмовах і 99-літній петранець ветеран УПА Микола Корольчук: саме Микола Король загітував його до вступу в Юнацтво ОУН.
Повідомлення членів громади села Петранка до Високого воєвідства Товариства Просвіта у Львові про намір заложити (відновити) у себе читальню Просвіти, 7 лютого 1928 року. Із фондів ДАІФО, ф. 2, оп. 3, спр. 66, арк. 233
Сестра мого батька 82-річна Ольга Гандзюк з роду Мельників так пригадує роки підпільної діяльности материного наймолодшого брата:
«Коли вуйко приходив до нас додому, то мама давали їму їсти лише за дверима в коморі, на бочці з соровицев: аби ніхто не ввидів».
Нам, онукам, баба Грицейка ніколи нічого не розповідала про вуйка. Її зять, чоловік татової наймолодшої сестри Марії, дідо (так у нас донедавна кликали тетиного чоловіка. — Авт.) світлої пам’яті Василь Каратник завжди згадував, що баба відкриє скриню в коморі, вийме з неї вуйкову шапку-мазепинку, поцілує, помолиться й заплаче. А ми з сестрами знали про вуйка, про те, що загинув, кожного святвечора ходили з татом світити свічку на його могилу. Та ми знали і те, що з чужими про це не говориться.
Загинув Микола Король ранньою весною 1946 року. Брат нашої матері світлої пам’яті Іван Паньків, 1932 року народження, розповідав мені, що в той день удосвіта їхав з батьком, моїм дідом Григорієм, сіяти овес. Бачили, що попід берегом засіли файбушівці: через донос знали, що Король має переходити зранку з однієї криївки в иншу. Тільки дід з вуйком почали волочити ниву, як почули: «Стріляй, бо хапаєсі в ліс і втече!», а ще: «Никольцю, здайсі тай будеш жити!». Не встиг сховатися в лісі: наздогнали три смертельні кулі. Йому тоді було всього 20 з половиною…
До Перегінська тіло не забирали, бо батько не відмовився від свого сина. Коли його покликали до місцевої школи на впізнання і запитали: «Королю, то ваш син?», він не вагаючись відповів: «Мій син». А на запитання: «Чого його відправили в ліс?» відповів риторичним запитанням, показавши на зброю стребка: «А тобі це втець з ма́ттирив у руки дали?!».
Стребки закопали «Запорожця» поряд із місцевим цвинтарем. Ховали Миколу Короля оперативно всією серединою на цвинтарі. Упівці виставили стійку аж до роздоріжжя, що веде на Калуш, Рожнятів і Вербівку (Льдзяне), бо стребків у той день в селі не було, то треба було пильнувати їхнє повернення.
Наша мати, світлої пам’яті Ганна Мельник з роду Паньківих, завжди розповідали, що в той день із такими ж дівчатками (а мамі тоді було десять) прибігли зі школи на те місце:
«Як нині ‘ми перед очима, дитино: Корольова дівка (має на увазі кохану дівчину вуйка. — Авт.), Настуні сі називала, така файне-е-зна, руками розгрібає глину, що був нев прикопаний, і так гірко-гірко плаче…»
Наша сусідка, яка росла поряд із вуйком, світлої пам’яті Марія Неспляк, на той час мала вже 13 років. Бачила вбитого, коли його привезли з-під лісу до школи, де розміщувався гарнізон. Саме від неї знаємо, що тіло було прошите трьома кулями навскіс. Ми всі називали її нанашкою, хоча до хреста тримала лише середущу сестру. Так от нанашка розповідала, що після вбивства вуйка його мати, моя прабаба Королька, довший час не ночувала вдома, а щовечора приходила до них. А прадід не йшов з рідної хати, хоча був свідомий того, що може бути виселений.
На жаль, офіційних документів про точну дату загибелі бабиного брата, Короля Миколи, я наразі не знайшла. Фахівці мені так і сказали: «Якщо не допитували, не забирали в Перегінськ, то ніяких документів і не знайдете». У Державному обласному архіві Івано-Франківської области надибала інформаційну довідку, в якій секретар Перегінського райкому Романець констатує: «за березень 1946 р. забито 25 бандитів» і жодного прізвища не вказано. Для одвічних ворогів наших – бандити, та ще й без імени, а для нас – Герої-Захисники, без боротьби яких у середині ХХ століття не була б на початку 1990-х проголошена відновлена незалежність України. На героїчному прикладі вуйкового покоління виросло нинішнє, яке вже одинадцять років боронить цю незалежність від того ж московитського окупанта.
Чотири роки тому, у день Покрови Пресвятої Богородиці, коли крім цього християнського свята відзначаємо День українського козацтва, День створення УПА і День захисників і захисниць України, в урочищі «Ями», на місці, де навесні 1946 року був убитий стребками Микола Король-«Запорожець», освятили пам’ятний знак. В освяченні взяли участь племінниці Миколи Короля, доньки його сестри Ганни Марія Каратник і Ольга Гандзюк (обидві — з роду Мельників. — Авт.), діти й онуки його племінників, діти його сусідів. Пам’ятний хрест, встановлений родиною Миколи Короля у 75 річницю його героїчної загибелі, освятив адміністратор церкви Перенесення мощів Святого Миколая о. Володимир Лесюк.
Правнучки племінника Короля Миколи Григорія Мельника, Євдокія і Марія, принесли квіти на могилу вуйка, який виборював для них незалежну Українську державу. Серпень, 2022 рік
До 100-річчя з дня уродин Короля Миколи-«Запорожця» у серії «Повстанська Калущина» клуб колекціонерів «Калуш» видає ювілейний конверт.
Ювілейний конверт, виданий до 100-річчя з дня народин Миколи Короля "Запорожця" клубом колекціонерів "Калуш" (серія "Повстанська Калущина"). Автори ідеї — Анатолій Мицак, Дарія Ониськів; дизайн — Олександр Власюк
Дарія ОНИСЬКІВ,
наукова співробітниця Музею-оселі родини Івана Франка, членкиня НСКУ
