«Вікна» побували на одному з занять у реабілітаційному центрі для ветеранів війни.
Уже від березня щовівторка у «4.5.0 Прикарпаття» впродовж двох годин триває навчання стрільби з лука для військових, ветеранів та їхніх сімей. Раніше навчав стрільби у будинку ветеранів «Джерело», де відбувалися заїзди для родин військових.
«Не міг не піти воювати»
До повномасштабного вторгнення Мар’ян Світличний займався промисловим альпінізмом. Лютий 2022 року застав на Софіївській Борщагівці в Києві — саме там почув перші звуки ракет.
«Пощастило, що в той момент мій знайомий повертався фурою з Броварів, куди віз товар, тому забрав нас додому. Я не міг не піти у військкомат. Україна — це наш дім, до нас в хату залізли злодії, мародери, ґвалтівники, і залишити свій будинок незахищеним совість не дозволяла. Потрапив у 81 окрему аеромобільну бригаду. Службу ніс у Білогорівці Сіверськодонецького району Луганської області», — пригадує ветеран.
У військкоматі зустрів безліч хлопців, що сім’ями на патріотизмі стояли у черзі рятувати країну. Вдома, звісно, хвилювались, але вибір підтримали та благословили.
«Там, де я був, довго не живуть. Багато хто шукав собі варіанти, щоб не вийти на позицію. З молодих хлопців, котрі все ж таки виходили, хтось зникав безвісти, хтось став «200-м» чи «300-м». Після двох місяців позицій у мене було одне поранення. Далі — лікування, місяць реабілітації та повернення на службу. Попросився на позицію і через два місяці знову отримав поранення», — додає Мар’ян.
У той час наші військові готувались до штурму (тоді загинув калушанин Роман Кава. — Авт.). А до того був час на «помивку», щоб помитись, попрати речі та трохи відпочити.
«Коли ми помінялись, у наш БТР прилетів ПТУРС (протитанковий керований реактивний снаряд. — Авт.) — кумулятивний снаряд, що підривається двічі. Я потрапив у військову частину, оминувши навчання, тому багато питань, зокрема по зброї, освоював у бою. І про цей снаряд не знав. Як виявилося, він пропалює броню, ніби електрод залізає всередину. У цей момент побратим відкрив люк і почали хлопці вибігати, а я руками відкинув снаряд. Якби заліг, тоді, можливо, був би ціліший, а я повернувся до люка перевірити, чи всі хлопці вилізли. Так пролунав ще один вибух. Мені переламало ногу, руку, трохи горів: пам’ятаю, як гасив свою балаклаву та бороду».
Побратими відтягнули Мар’яна, але залишили чекати на медиків, бо він був неходячий. Евакуація прибула через пів години. Його розмістили його в багажнику квадроцикла і повезли до медиків.
«Права нога відлітала на кожній ямці, ліву підкладав, як шину. Була також важка травма голови, тому головні болі зараз дуже сильні. Також часто свистить у вухах. Через це відволікаюсь, не можу якісь слова пригадати й на цьому фоні не відчуваю, як «крутить» ногу. По собі можу прогнозувати опади. Треба йти в гідрометцентр проситись на роботу», — сміється.
Найкраще попадають у мішень ветерани, які стріляють зубами
Щодо стрільби з лука, то Мар’ян Світличний вже і не пригадує, коли саме була перша спроба, але точно під час лікування. Йому запропонували взяти участь у змаганнях між ветеранами на Коломийщині.
«Пам’ятаю, як приїхала Катерина Дубровіна, наша тренерка, олімпійська чемпіонка, призерка 2000 року в Сіднеї. До того ти людину бачив по телевізору, а тут — наживо. Перший раз так собі в мене виходило стріляти: я бачив ціль, але не бачив себе. І це багато людей не одразу себе контролюють. Втім враження залишились приємними. Вдруге спробував стріляти в Калуші, де посів призове місце серед любителів».
Згодом відгукнувся на пропозицію Спілки учасників бойових дій Калущини пройти навчання зі стрільби з лука в Івано-Франківську. Це була школа інструкторів у ветеранському просторі «Петрос».
«Дуже їм вдячний, адже допомогли себе адаптувати в житті. Тепер маю шанс проводити тренування та навчання з ветеранами. Ми однодумці, розуміємо один одного. Приходять і їхні дружини, діти та батьки».
Найбільше інструктор кайфує, коли бачить задоволених учнів. Рідко в кого виходить з першого разу, але за вісім місяців Мар’ян вже має десять стабільних учнів. Наймолодшому — 10 років, хоча пробували себе і 5-6-річні діти. Найстаршому — 61.
«Дисципліна дуже важлива, бо тут можна поранити не тільки себе. Також потрібно змусити тіло запам’ятати рухи й доводити їх до автоматизму. Багато людей думають, якщо перетягнеш, даш зайву енергію, то стріла краще полетить. Але тоді навпаки вона прямує не туди, куди треба. Будь-який зайвий рух направляє її не в той бік. Усі рухи потрібно повторювати стабільно, тоді можна буде потрапити в ціль. Але і якщо не дотягнеш, то стріла не долетить».
Коли ветеран починав «входити» у цей спорт, сам не міг повірити, наскільки лук людину адаптовує. Багато хлопців, які після поранень, ампутацій не виходять в люди, не можуть себе знайти, а з допомогою стрільби — повертаються до життя.
«Ветерани без рук, ніг та навіть ті, хто втратив зір, дуже добре стріляють. Я був здивований: найчіткіше попадають в мішень ветерани з високою ампутацією рук — вони досягають ціль зубами. Для себе стрільбу з лука порівнюю зі стрільбою з автомата. Це додає адреналіну, а коли попадаю в мішень, то уявляю ворога».
Мрія — власна школа стрільби з лука
Мар’ян Світличний використовує три луки для початківців. Працює зі своїми учнями на відстані 3, 10 та 18 метрів. Його особиста найбільша відстань — 70 метрів. Для більшої потрібно знаряддя з оптикою вартістю $2000-3000 плюс дорожчі стріли.
Ветеран мріє про завершення війни українською Перемогою, бо перемир’я — це більша концентрація сил та можливостей ворога. Щодо досяжних особистих прагнень — звання майстра спорту. А у перспективі — власна школа стрільби з лука у Калуші.
«Мені подобається навчати людей, побратимів. Коли виконую це правильно і стріла летить туди куди треба — це круто. Війна ще не закінчилась, і я не виключаю, що повернусь. Ніколи не шкодував про свій вибір навіть попри поранення», — каже співрозмовник.
Під час розмови з інструктором, помалу починають підходити і учні. Серед них — 10-річний Максим Кузів. Хлопець займається кілька тижнів і уже бачить свій прогрес.
«Мар’ян — мій сусід. Коли я дізнався, що він тренер, то записався. Він все спокійно пояснюю, не сварить. Найважче було запам’ятати, як натягувати тятиву. Легше — стріляти. Уявляю на заняттях, що цілюсь в Путіна. На турнірі у Калуші посів четверте місце. Було весело, посмажили шашлик, зварили борщ. Буду далі вчитися — уже в «Миколая» замовив лук і стріли», — ділиться хлопець.
Колись Максим займався тхеквондо, як гостював у бабусі в Ізраїлі, та вдома — вільною боротьбою. Зараз йому подобається, коли потрапляє у «яблучко», особливо — усіма 10 стрілами. Добре виходить і з 10 метрів, але вже пробує освоювати й 18-метрову відстань.
Для «Вікон» Мар’ян Світличний провів коротку інструкцію перед стрільбою.
«Три пальці лівої руки ставиш так, щоб стріла була вільна і ними не стискай її. При вистрілі лікоть правої тягнеш не біцепсом, а плечем назад до підборіддя — у цей момент пальці розкриваються і стріла вилітає сама. Приціл на мішень — не просто пускаєш, воно має вирватись з рук. Цілишся туди, куди хочеш попасти».
Щиро вдячні ветерану за можливість спробувати себе у стрільбі з лука. А охочим навчитися нагадуємо: заняття проходять щовівторка з 15.00 до 17.00 у реабілітаційному центрі «4.5.0 Прикарпаття» на вулиці Київській, 170.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Кароліна МАЗУР, операторка-монтажерка
