Разом із сім’ями Захисників і Захисниць, які досі не повернулися додому і від яких уже довгий час немає звістки, ми зібралися на цьому символічному місці, щоб спільно сказати: ми пам’ятаємо. Ми не припиняємо чекати. Священнослужителі освятили нові банери з портретами полонених та зниклих безвісти Героїв, яких, на жаль, побільшало, йдеться в офіційній інформації.
Особливо щемливими цього дня стали виступи наших Захисників – Андрія Біника та Ярослава Гелема, які пройшли російський полон і повернулися додому.
Андрія громада зустрічала 15 липня, Ярослава – 24 вересня. Воїни розповідали, як молилися в полоні та як саме віра допомагала вижити та вистояти.
Саме тому сьогодні на Алеї Віри та Надії всі разом зверталися в молитві до Господа за тих Захисників і Захисниць, які ще не повернулися з неволі або вважаються зниклими безвісти.
Питання родин полонених і зниклих безвісти Героїв потребує постійної, щоденної уваги та реакції. Ці родини живуть в очікуванні днями, місяцями. Саме про це сьогодні звучали їхні слова – з болем, але водночас із надзвичайною силою духу.
Підтримка родин, для яких очікування стало способом життя, одне з ключових завдань. Необхідно звертатися до всіх профільних органів державної влади щодо долі зниклих безвісти та полонених. Адже це очікування – наша спільна відповідальність.
Напередодні Різдва Христового молимо Господа, щоб Святий вечір 2025 року став останнім сумним Святим вечором в Україні.
