Службу розпочав ще у 2009 році. А 25 лютого 2022-го без вагань знову став до строю. У 2024 році був відряджений до одного з підрозділів 102 бригади — і, як сам каже, одразу зрозумів, що це його місце, повідомляє 102 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщина.
— Тут злагоджений колектив, грамотне командування, нормальне людське ставлення, — говорить «Глухар». — Тому вирішив перевестися через Армія+. У березні 2025 року уже офіційно був у списках бригади.
За освітою Олександр — інженер з інформаційних технологій, випускник Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова. У підрозділі відповідає за обслуговування, налаштування та ремонт засобів РЕБ, а також за роботу з особовим складом: дисципліну, забезпечення, службово-побутові питання, підготовку бійців з питань радіоелектронної безпеки.
Його робота у постійному русі.
— Був період, коли за місяць я обійшов майже 1000 кілометрів по лінії бойового зіткнення, — згадує він. — Йшли вночі та зранку, відпочивали лише тоді, коли перевіряли засоби РЕБ. На деяких позиціях жив по кілька днів: знайомився з людьми, проводив заняття, вчив і вчився сам.
Один із таких виходів запам’ятався надовго.
— Якось їхали під ранок. У небі постійно була купа дронів, не ясно, наші чи ні. Раптом вибух, машина підривається, відчувається різкий отруйний запах… Виявилось, що це «лєпєстки», а передні колеса частково були пошкоджені.
Та усім пощастило, усі живі і без серйозних поранень. Тож командир роти ухвалив рішення повертатись на вихідну позицію.
— Розвернулися, і секунд за двадцять нас догнав FPV. Пощастило, вдарив так, що усі осколки взяла на себе передня частина машини. Та проїхали небагато, авто зупинилося. Далі вже марш-кидком виходили в безпечне місце, чекали на евакуацію.
У той самий період довелося пережити і артилерійську дуель, і тиск ворожих FPV, і той гнітючий психологічний момент, коли над тобою пролітає «Вампір».
«Глухар» говорить про це спокійно, як про роботу, яку потрібно виконувати.
— Для чоловіка, який живе у вільній і незалежній Україні, захищати свою домівку — це обов’язок. Навіть якщо твій край окупований, як у мене, мотивації стає ще більше. Бо, захищаючи свої сім’ї, ми захищаємо всю Україну.
