Вони зустрічали повномасштабне вторгнення курсантами, а зараз стали молодими командирами, які на фронті навчилися приймати рішення під тиском, берегти життя побратимів, власноруч рятувати поранених солдатів і триматись навіть під танковими обстрілами. Мужність молодих офіцерів Національної гвардії України – це не гучні гасла і не парадні строї. Це щоденний вибір залишатися на своєму місці тоді, коли небезпека стає буденністю, а відповідальність – важливішою за власний страх, повідомляє Національна гвардія України.
Дев’ять років військової служби Мар’яна Савчука – це шлях від строковика до досвідченого бойового офіцера, який пройшов через пекло повномасштабної війни. Його історія почалася у 2017 році зі строкової служби, а продовжилася навчанням у Національній академії НГУ. Але замість урочистого випуску в червні 2022 на курсантів чекали зовсім інші випробування.
"Мій бойовий шлях розпочався 24 лютого в місті Києві. Ми виконували завдання, будучи курсантами, з охорони та оборони таких державних об’єктів, таких як Верховна Рада та Кабінет міністрів України", – згадує чоловік.
Перші місяці повномасштабного вторгнення Мар’ян з іншими курсантами провів у столиці. Вони не вступали у прямі бої, але щодня були готові протидіяти диверсійним групам, які намагалися пробратися до державних будівель. Напруга була постійною – кожна хвилина могла стати останньою.
"Був такий випадок, що позаду приміщення Верховної Ради, зі сторони стадіону Лобановського, підійшла диверсійна група і вступила в бій з військовослужбовцями однієї з бригад. Наші побратими впорались з диверсантами за 10 хвилин", – згадує гвардієць.
У січні 2023-го офіцер перевівся до підрозділу, який невдовзі вирушав на фронт. Пройшовши злагодження, бійці відправились на передову. Там Мар’ян командував взводом і був в першій ланці медичної евакуації. Він пригадує, що це було справжнє пекло під постійними обстрілами. Скільки евакуацій провів, Мар’ян не рахував, але роботи було багато, і працювати було важко.
"Основним завданням була евакуація поранених з позицій – те, що військові називають «першим коліном», у зв’язку з тим, що ми витягували поранених з позицій і доставляли до автотранспорту. Хлопців переносили з позицій на ношах не одну сотню метрів, нерідко під ворожими обстрілами. Той запах запеклої крові, поту та пороху я ніколи не забуду – він періодично згадується, коли відчуваю запах диму", – розповідає гвардієць.
На фронті небезпека поруч щодня. Саме там офіцер отримав осколкове поранення. Цей день Мар’ян пам’ятає дуже добре – він був дуже насиченим. О 4 ранку його розбудили, бо сімох побратимів було поранено. Потрібна була термінова евакуація.
"Хлопців швидко знайшли на позиції. Згадую, як у ямі побачив хлопчину, який лежав обличчям донизу. Я швидко його перевернув, перевірив пульс. Він дихав, на слова реагував, пробував щось відповідати, але йому не виходило. Швидко оцінив поранення, наклав турнікети, і, не гаючи часу, пораненого евакуювали", – пригадує Мар’ян.
Того ж дня почалися ще сильніші обстріли. Було багато поранених.
"Ми висунулись на евакуацію на одну з позицій. Коли виносили чергового побратима, нас засік ворожий дрон, та почав працювати танк. Ми залягли у вирві. Я побачив за 7 метрів від себе товсту сосну, швидко перебіг та заліг під неї – в той же момент в місце, де я був до цього, влучив снаряд з танку. Відчув сильний удар у руку. Знов влучання в те ж місце. Прийняли рішення негайно звідти виходити та без передишок продовжили евакуацію товариша", – говорить гвардієць.
Коли погрузили його в БТР, повернулись ще за одним пораненим, і в цей час Мар’ян відчував, як німіє рука. Пізніше в бліндажі у нього виявили два поранення в плечі та передпліччі. Тепер евакуації потребував він сам. Офіцера за декілька етапів доправили до краматорської лікарні, де хірурги витягнули два уламки від снаряду.
Згодом, як зібралися з хлопцями в Івано-Франківську, до нього підійшов один боєць і представився:
"Мій позивний Хімік. Пам’ятаєте хлопця, який лежав у ямі обличчям до землі. Завдяки тому, що ви мене тоді швидко евакуювали, я зараз живий. Дякую!» Несподівана і зворушлива зустріч побратимів додала сил обом".
Зараз Мар’ян продовжує службу, його підрозділ виконує багато важливих завдань, в тому числі і на Прикарпатті. Його історія – про мужність, самовідданість і про те, що справжні герої не шукають слави. Вони просто роблять свою роботу, рятуючи життя побратимів під вогнем ворога.
