Василь Мельник у цивільному житті працював будівельником — звик створювати, а не руйнувати. Чоловік має багато друзів. На початку повномасштабної війни Василь разом з одним із них, не вагаючись, добровольцем став на захист країни, інформують "Вікна" з посиланням на Західне регіональне управління Держприкордонслужби України-Західний кордон.
Свою службу Василь Мельник розпочав у лавах Мукачівського прикордонного загону. Адаптація до війська проходила на ділянці українсько-румунського кордону.
Згодом, у складі бойового підрозділу, Василь вирушив на Житомирщину — на українсько-білоруський кордон. Ще під час бойового злагодження побратими дали йому позивний "Старий". У свої 35 років він був найстаршим серед своїх колег. Та справа була не лише у віці — у ньому відчувалася життєва виваженість, спокій і внутрішня стійкість.
Віч-на-віч із війною "Старий" зустрівся на Авдіївському напрямі. Перші вісім днів, згадує Василь, були найважчими. Ворог лютував, завдаючи ударів з різних видів озброєння, не даючи перепочинку ані вдень, ані вночі. За ці дні він навчився розрізняти війну на слух — по звуках визначати, що і звідки летить. Головне правило, яке засвоїв прикордонник, — щоб вижити, потрібно бути уважним: дивитися, слухати й запам’ятовувати кожну деталь.
Стійкості додавала впевненість у тих, хто був поруч, і підтримка з дому — мами та рідної сестри. Їхні слова, думки й молитви ставали невидимим, але міцним щитом.
Рідні пишаються своїм воїном. А сам Василь скромно каже, що не робить нічого надзвичайного — просто виконує те, що має робити кожен чоловік, коли у його домі прагне панувати чужинець.
Командири та побратими цінують "Старого" за спокійну вдачу, золоті руки й уміння впоратися з будь-яким завданням.
Зараз Василь Мельник перебуває на ротації — знову проходить службу у Мукачівському прикордонному загоні. Прикордонник мріє створити сім’ю, мати власний дім і жити у країні, де панує мир, який він виборює разом із побратимами.
