На базі факультету соціальних і гуманітарних наук Луганського національного університету імені Тараса Шевченка пройшов ІІ Всеукраїнський учнівський мовно-літературний творчий конкурс "Шевченкова криниця", присвячений 212-й річниці від дня народження Кобзаря, інформують «Вікна».
Цьогоріч конкурс об’єднав близько 750 талановитих учнів 9-11 класів, студентів закладів фахової передвищої освіти з усіх куточків України.
- поезія українською мовою про Тараса Шевченка та його творчість;
- поезія однією з мов Європейського Союзу (англійська, французька, німецька, іспанська);
- есе українською мовою на тему «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля»;
- есе однією з мов ЄС на зазначену тему.
У номінації есе українською мовою на тему «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля» переможцями стали двоє учнів Калуського наукового ліцею імені Дмитра Бахматюка:
- друге місце посів Юрій Ревуцький — учень 11 класу (вчителька Ольга Сербін);
- третє місце посіла Софія Харик — учениця 11 класу (вчителька Ольга Сербін).
Есе Юрія Ревуцького «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля…»
Своя хата. Міцна і надійна, вільна та захищена, красива та охайна. «Мій дім – моя фортеця» – це теза, яку знають у всьому світі і яка означає потребу захисту та спокою для себе, своєї сім'ї, для родини, роду і країни в цілому. Дім має стіни, що є прихистком і захистом. Для українського народу такими стінами були і є наші оборонці та захисники від часів Київської Русі і козаччини і до сьогодні, де воїни на Сході тримають грань між руїною та життям, між прірвою та майбутнім України в Європі – домі демократії. Такою стіною нашого будинку волі та правди був і є Тарас Шевченко.
Грані митця незбагненні, бо вони вибудували оселю нашого духу. Такий будинок має міцний фундамент, тому наша держава сильна, бо має надійну опору. Мале у великому, і гігантське в малому. У космосі один із кратерів на Меркурії названий на честь Шевченка, а найменше у світі видання Кобзаря близько половини квадратного міліметра, що є крихітніше за макове зернятко, – робота українського майстра Миколи Сядристого. У цьому правда Шевченка – велике в малому.
Ким Кобзар був насправді? Не тільки філософом і фольклористом, але й поетом та етнографом, картографом, політиком, істориком… За життя Шевченка шанували як великого художника. І тут проявляється синтез мистецтва слова і барви, образу поетичного та малярського.
Так, Тарас Григорович умів бачити світ у кольорах та звуках, у гамі слова та кольору, барви та тіні, будинок його уяви був незбагненний та барвистий, а головні кольори – правди та патріотизму. Часто чуємо про те, що якщо не можемо побачити сили вітру та його моці, то слід подивися на дерева, що він нагинає додолу, і тут пригадується тополя у відомій баладі Шевченка. І вони, ці дерева, йому, вітрові, гігантській стихії, піддаються, наче налякані діти.
Подивіться на полотна нашого митця. Там часто буря – велика, народна, потужна, енергійна, що підкоряє природу, наче немовля. Буря, що дасть нове життя, покінчивши із старим. То так і Шевченко.
Описуючи рев Дніпра, нездоланний вітер змін, Кобзар бачив потужний волелюбний дух українців, його потенціал, що, як найсильніша стихія, усе змете на своєму шляху заради такого бажаного – волі.
Дім не терпить самотності, та все ж самотність була вибором та прокляттям Шевченка. Самотність у селі, у дяка, у вигнанні, у засланні, при хворобі, у сімейному житті. Приреченість? Чи свідомий вибір? Якби… Але… Ніколи наш рід не був завойовником, руки не знали загарбницьких мечів, а якщо і брали їх до рук (оті згадані освячені ножі в «Гайдамаках», що стали символом народної непокори та спротиву злу), то це тільки тому, аби захистити нашу землю від панів, що плюндрували та нищили все.
Зараз грані держави Україна похитнулися, кордони залилися кров'ю, а будинок нашої оселі трясеться від атак та вибухів, бо вкотре прийшла війна. Знову. Очікувано. Але такі, як Шевченко, закладають фундамент духовного дому, тому правда має перемогти, як світло темряву на полотнах. І буде нова ХАТА. Вільна та незалежна.
