10 березня в Івано-Франківську відбулася презентація книги "Михайло Дяченко (Марко Боєслав) — поетичний символ боротьби ОУН та УПА. Документи і матеріали", інформують "Вікна".
Як повідомив директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук, це найповніший збірник творчої спадщини Марка Боєслава.
"Завдяки поєднанню зусиль дослідників Львівщини та Івано-Франківщини у видавництві "Лілея-НВ" у 2025 році з'явився на світ збірник обсягом 912 сторінок. До збірника увійшла максимально зібрана поетична та публіцистична спадщина повстанського поета Михайла Дяченка", — зазначає Ярослав Коретчук.
Книга є результатом кількарічної праці групи упорядників під керівництвом докторки історичних наук Олександри Стасюк.
На презентації книги про Михайла Дяченка побував міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків. Свого часу він разом із Ярославом Коретчуком викупили архівні документи, які тепер опубліковані у книзі.
"Збірник об’єднує поезію, драматичні твори, публіцистику. А також архівні документи, світлини, які допомагають глибше зрозуміти постать одного з найяскравіших голосів українського підпілля і його епоху. Цікавий щоденник Марка Боєслава, щоправда, його важко розшифрувати, адже є питання щодо збереженості. Свого часу разом з Ярославом Коретчуком ми викупили архівні документи, багато з яких тут опубліковані. Тому можна сказати, що у збірнику є і наш невеличкий вклад", — зазначив Руслан Марцінків.
Довідка. Михайло Дяченко (псевдонім Марко Боєслав) — відомий ідеолог, публіцист та пропагандист українського збройного підпілля Організації українських націоналістів, Української повстанської армії.
Михайло Дяченко народився 25 березня 1910 року в селі Боднарів Станиславівського повіту. Був четвертою й останньою дитиною в селянській родині Василя та Марії Дяченків. В десятирічному віці залишився круглим сиротою, батьків хлопцеві замінив старший брат Микола. Навчався в українській гімназії в місті Станиславові. У гімназійні роки в Михайла прокидається потяг до літературної творчості.
По закінченні Станиславівської української гімназії у 1930 році вступає на правничий факультет Львівського університету. Будучи студентом, у 1930 році стає членом ОУН. Після арешту Олекси Луцького 28 вересня 1933 року очолював осередок ОУН у Боднарові.
Далі підпільна діяльність чергувалася з політичними ув'язненнями у польських тюрмах у 1934–1935 та 1937–1939 роках. Перед вступом радянських військ до Станиславова 18 вересня 1939 року, Михайло Дяченко втік із залишеної поляками тюрми.
Упродовж 1930-х років Михайло Дяченко видає одну за одною поетичні збірки «Іскри» (1936), «Юні дні» (1938), «Село» (1939), публіцистичну збірку «Земля плаче» (1936).
Під час німецької окупації (листопад 1941 — вересень 1944), Дяченко перебував у рідному селі Боднарові, куди переїхав із сім'єю після одруження, працював у Станиславі в товаристві "Сільський господар".
Невеличкою збіркою поезій «За волю» (1945) розпочинається підпільна творчість Михайла Дяченка, який більше відомий у 1945—1952 роках під літературним псевдонімом «Марко Боєслав». У 1946–1949 роках з-під пера Марка Боєслава вийшло чимало віршів на повстанську тематику, що склали такі збірки: «Непокірні слова», «Вітчизна кличе», «Протест», «В хоробру путь», «Із днів боротьби», «Хай слава луна» та інші. Писав Марко Боєслав і прозою. Його новели, оповідання, публіцистичні твори друкувалися у підпільних газетах та журналах. За літературно-журналістську та пропагандистську діяльність Дяченко-Боєслав був нагороджений у серпні 1948 року Срібним Хрестом Заслуги.
Останні 8 років життя провів у рядах повстанців. Востаннє Марка Боєслава родичі бачили в жовтні 1950 року за селом Завадка біля Калуша.
23 лютого 1952 року семеро підпільників ОУН, у тому числі і Микола Дяченко, застрелилися в бункері, який оточили військовослужбовці груп Управління МДБ. Вивезені тіла повстанців знайдено після падіння СРСР. Під час ексгумації останки Дяченка-Боєслава впізнали за срібною коронкою зуба, вставленою Михайлові ще в юності. 1992 року героїв урочисто перепоховали в Солотвині.
Односельці поставили в центрі Боднарова пам'ятник роботи Ігоря Семака Михайлу Дяченку (та його побратиму-однолітку Олексі Луцькому) і назвали його іменем вулицю. Також і на його честь названа в Калуші «вулиця Братів Дяченків», а в Івано-Франківську — «вулиця Боєслава».
Досить цікавим фактом є те, що пісню, яку вважають народною, «Рости, рости, Черемшино» написав саме Марко Боєслав для своєї друкарки Марти Свідрук (псевдо: «Черемшина»).
