У 2010 році студентка Мар’яна Масляк була наймолодшим війтом України. Балотуватися на посаду вперше її підштовхнули батьки. А на вибори вона йшла з бажанням зробити все та одразу. Однією з конкуренток була навіть її сестра. Але молодь підтримала молоду дівчину, тому з дев’яти кандидатів перемогу отримала саме Мар’яна Масляк.
— Звісно, не всі сприйняли мене одразу, бо є стереотип, що сільський голова — це солідний вусатий дядько, а тут прийшла дитина-студентка і протримається максимум до нового року. Та вже на першій сесії сільради думка про мене змінилась, люди почали говорити: «А може й справді ця дитина щось корисне зробить?» — розповіла сільський голова в інтерв’ю”Репортеру”.
Мар’яна Масляк вирішила не змінювати колектив, а залишити той, що був за попереднього сільського голови. Сьогодні каже, що не шкодує про свою рішення.
— У першу чергу, тому що ці люди знаються у своїй справі та підтримали мене, коли я пройшла на виборах. Саме з їхньою допомогою я справилася з усіма труднощами. Я дуже задоволена, що залишила старий колектив, бо без них, особливо без нашого секретаря Марії Дмитрівни, я не уявляю свою роботу. Коли тільки прийшла, то для мене усі ці книжки, документи, усе це було зовсім незнайомим. Власне, цей колектив і допоміг мені в усьому розібратись, — каже вона.
За першу каденцію вдалося завершити газифікацію села Перевозець, зробити капітальний ремонт Народного дому і придбати для нього музичну апаратуру. А ще — частково замінити вікна у Перевозецькій школі, народному домі та будинку сільради у Перевозці. Провели вуличне освітлення села Кудлатівка. Щороку виділяються кошти на поточні ремонти комунальних доріг, а також для потреб Кудлатівської та Перевозецької шкіл. В усіх чотирьох селах встановлені дитячі майданчики. Крім того, придбали три комплекти форми та спортінвентар для футбольних команд сіл Перевозець і Слобідка.
Зважаючи на те, що за першу каденцію було зроблено чимало, Мар’яна Масляк без вагань пішла на другий термін. І громада її підтримала.
— Взагалі, чи балотуватися на другий термін, я навіть не задумувалась, адже побачила, що громада мене в усьому підтримує. Один у полі не воїн. Та й не можу я залишити незавершеними свої розпочаті справи! Тяжко було тільки перший рік, а потім робота налагодилась, я втягнулася, а тепер без неї не можу і дня. В першу чергу, це завдяки молоді та активу сіл, тому що всі роботи, усе, що в нас зроблено — з їх допомогою. Буває таке, що нерви здають, вже кажу, що не можу більше, та потім думаю: ні, на кого я це все лишу? І кажу, ще трошки побуду, завершу те, що розпочала, і тоді піду, — акцентуєж вона. — Але це тільки слова, нікуди я не піду, хіба що «попросять», занадто я вже звикла до всіх (сміється — Авт.).
На сьогодні cвоїми першочерговими завданнями вона вважає добудову дитячого садка, вуличне освітлення сіл Перевозець і Павликівка, а також капремонт комунальних доріг.
