"Я йду туди, щоб вони не прийшли до моєї дитини". Історія загиблого на позивний "Шах"

"Брати не могли його забрати дві доби з поля, тому що росіяни не хотіли віддати тіло. Брати сказали, що без нього не поїдуть і будь-якими способами хотіли забрати Ігоря додому, щоб нормально поховати. Їм це вдалося", — говорить Ольга Федорак.
Переглядів: 1885
Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Ігор Федорак на позивний Шах із села Ісаків, що на Івано-Франківщині, загинув 16 квітня 2022 року у бою з російськими окупантами на Харківщині, пише suspilne.media. Йому було 29 років. Захищати Україну Ігор вирушив добровольцем у складі батальйону "Карпатська Січ" разом із п'ятьома двоюрідними братами і декількома друзями. Невдовзі після Ігоря на передову поїхав і його батько.

Сім'я полеглого бійця поділилося  спогадами про героя.

">

"Він мені сказав, що "я йду туди, щоб вони (росіяни — ред.) не прийшли до моєї дитини і до тебе". 24 лютого ми збирали речі, коли почули, що в Івано-Франківську бомблять. Потім він мене обійняв, заспокоїв і сказав: "Далі нема куди бігти. Але ти хочеш плач, хочеш не плач — я мушу піти туди", — пригадує дружина Ігоря Федорака Ольга.

З її слів, перш ніж відправитися на фронт, Ігор зідзвонився зі своїми двоюрідними братами, які були за кордоном, та ще з двома друзями. Чоловіки вирішили записатися в тероборону в Івано-Франківську, але там уже не було місця. Врешті брати поїхали на військовий вишкіл у Коломию.

"Коли він мене відправив за кордон зі своєю старшою сестрою, вони пішли до Марцінківа — мера Івано-Франківська — попроситися, щоб їх відправили у "гарячі точки", — каже Ольга Федорак.

Шах із побратимами звільняв Київщину, "зачищав" Ірпінь, стримував наступ росіян у Харківській області.

"Він завжди говорив, що любить свою країну. Коли ми жили з ним за кордоном і я була вагітна, то всі пропонували мені народжувати у Франції. Але Ігор сказав: "Моя дитина буде народжуватися і жити тільки на своїй землі", — пригадує дружина Шаха.

Сестра бійця, 18-річна Ольга Федорак говорить, що Ігор був найкращим братом.

"Завжди піклувався. У нас — велика різниця у віці. І коли я підросла, Ігор вже був то на роботі в Україні, то — за кордоном. Тільки останніми роками спілкувалися тісніше, ходили разом на риболовлю", — пригадує сестра.

Про загибель чоловіка дружина Ольга дізналася 16 квітня увечері. Тоді вона була в Парижі.

"Брати не могли його забрати дві доби з поля, тому що росіяни не хотіли віддати тіло. Брати сказали, що без нього не поїдуть і будь-якими способами хотіли забрати Ігоря додому, щоб нормально поховати. Їм це вдалося", — говорить Ольга Федорак.

Тіло загиблого Ігоря Федорака привезли на Прикарпаття 20 квітня.

"Синові я не розповідала про смерть батька, тому що він — маленький, не розуміє. Ми ходимо кожного дня на цвинтар з ним. Я йому показую на фото, що то — його тато. Він просто каже деколи: "Привіт, тату". Деколи каже: "Па-па, тату", — коли ми йдемо. Ігор не дочекався навіть цього слова "тату", але дуже хотів", — розповідає Ольга.

Шаха поховали у рідному селі Ісаків Олешанської громади.

Крім дружини і 3-річного сина Остапа, в Ігоря залишилися батьки, рідний брат Михайло, сестри Аліса, Надія та Оля.

"Тепер я хочу забезпечити і виховати сина гарною і доброю людиною — такою, як Ігор. Бо він хотів дати синові все. Він хотів його вивчити, щоб він тяжко не працював на будівництві так, як його тато. І я хочу здійснити його мрію", — каже Ольга Федорак.