Всі гроші спрямують на закупівлю дронів для бригад односельчан. Фото: учасники та організатори ярмарку Серед представленого були роботи родичів загиблих захисників, зокрема, картини молодшої донечки Василя Олійника, розфарбовані футболки дочки Юрія Олексюка, вірші та пісні у виконанні племінниць та дружин інших захисників, інформують "Вікна".
На церковному подвір’ї присутні вшанували загиблих Героїв хвилиною мовчання. Організатори підготували автобіографічні довідки про 13 полеглих. У культурній програмі благодійного ярмарку були танцювальний виступ колективу «Лілея», патріотичні пісні від Народного дому, вірші устами рідних загиблих. До прикладу, племінниця Ростислава Лазоришина восьмирічна Вікторія Скалецька декламувала вірш «Я дивлюсь на світлини бійців». До речі, захід збігся з днем народження бійця: цьогоріч йому б виповнилося 28.
Також рідні та усі охочі мали змогу запалити свічки та помолитись у меморіалі слави, що розташований поруч церкви.
Як зазвичай багато місцевих господинь підготували свою випічку та десерти, а окремі — і вироби ручної роботи.
«Мета ярмарку — вкотре привернути увагу людей до потреб військових, адже кожна пора року вимагає чогось свого», — розповідає ініціаторка благодійного ярмарку, волонтерка Яна Дюг.
Жінка на власному досвіді розуміє, що в той чи інший момент потрібно на фронті, адже її чоловік воює ще з 2014 року. Яна уже місяць є головою благодійної організації «Благодійний фонд «Волонтерський Корпус Прикарпаття». Крім загальних зборів на амуніцію та техніку, нещодавно проводила аукціон картин сина загиблого Мар’яна Русинкевича (позивний «Шарік»). Саме останній захід надихнув волонтерку організувати ярмарок у рідному селі.
«Я дуже зраділа, коли мене підтримали: церква, зокрема, наші священники, громада, народний дім з його керівницею та головне — дружини військових. Разом ми згуртувались, розділили обов’язки й кожен впродовж двох тижнів готувався. Дуже хочеться достукатись до кожної людина, яка прийде на ярмарок, що навіть одна гривня важлива у загальному зборі. Бо якщо ці гроші помножити на кількість людей, то і сума вийде пристойна. Зараз з кожним разом все важче зі зборами, адже люди вигорають — як матеріально, так і морально. Тому доводиться придумувати різні цікаві ідеї для цивільних, щоб разом допомогти військовим. Я хочу наголосити, що крім донатів, важливі й репости заходів чи зборів. Адже від більших переглядів і внески множаться. Також існують й інші формати допомоги. Для мене особисто зараз не підходить плетіння маскувальних сіток, адже на це потрібно багато часу, а весь вільний від домашніх справ та волонтерки я спрямовую на виховання сина. Хоча два роки тому, на восьмому місяці вагітності, ми разом (син ще був у животику) плели в церкві вервички», — розповіла волонтерка.
Яна розповідає, що ціни на вироби та смаколики були такими, щоб кожен — від малого до старшого покоління — мав можливість щось собі придбати. Для тих, хто не купував, була встановлена скринька для фінансових внесків. За словами співрозмовниці, багато людей із-за кордону контактували, щоб через родичів передати гроші.
«На жаль, чим більше часу триває війна, тим більше це стає важливим тільки для дружин, дітей та родичів тих, хто воює або уже віддав своє життя за наш спокій. Тому людям доводиться нагадувати. Я особисто роблю, те, що вмію і можу для того, щоб в майбутньому не довелося воювати моєму сину», — зазначила Яна Дюг.
Уже більше трьох місяців, як пліч-о-пліч загинули, а перед тим майже два роки боролися на Запорізькому напрямку два побратими та односельчани Василь Олійник та Юрій Олексюк. Біль та спогади, звісно не вщухнуть ніколи, але рідні пробують продовжити своїми добрими справами пам’ять.
Молодша дочка «Коваля» (Юрія Олексюка) Софія зараз вчиться на дизайнера, адже від татуся отримала любов до малювання.
«Коли чоловік отримував замовлення на ворота, поруччя, балкони тощо, то сідав і малював, донечка часто із захопленням спостерігала за цим процесом, а пізніше почала сама втілювати свої ідеї на папері», — ділиться мама Марія.
«На цей ярмарок Софія розмалювала чотири футболки, і враховуючи, що продала усі, ще отримала таку саму кількість замовлень. З тризубами роботи оцінила по 400 гривень, а з петриківським розписом — по 450, так як на них витрачала більше часу. Дитина розуміла, що метою також є і пам’ять про батька та інших Героїв, що загинули, а тепер ще й підтримка, тих, хто воює», — каже голинянка.
Марія Олексюк показує футболку, яку дочка приготувала на минулорічне день народження тата, яку він дуже любив носити. До речі, його поховали за день 47-річчя.
«Ця футболка зараз із чоловіком, татом… Коли я готувала речі, які поставити Юрієві в трону, то вона принесла їі, з словами, що це його подарунок, і нехай тепер завжди буде поруч», — ділиться Марія Олексюк.
Крім того, що ярмарки здебільшого відбуваються біля храму (уже відбулося понад п’ять таких ініціатив. — Авт.), церковне братство і сестринство щоразу також активно долучаються, розповідає старша сестра храму Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ Світлана Івахнюк.
«Здебільшого — це гарячі страви. Сьогодні пропонуємо бігус з м'ясом, картоплю, смажену на вогні, шашлик, ковбаски. Виконання цього меню за чоловіками — спільнотою «Лицарі Колумба». Ми, жінки, різали салати, пекли пляцки, готували мохіто. Наші священники завжди сприяють нашим ініціативам та підтримують. Кожен ярмарок засвідчує, що громада розуміє важливість свого внеску в перемогу, тому, готуючи смаколики та купуючи їх, передає не тільки частину грошей на фронт, але й свою душу», — каже парафіянка.
Софія Христонько із півторарічною донечкою Теєю та чоловіком за традицією прийшли на недільну літургію. Саме це місце, діляться, є дуже енергетично зарядженим на молитву за воїнів.
«Цієї неділі ми чекали ще з більшим нетерпінням, адже не тільки відкладали гроші на купівлю смаколиків, але й самі спробували їх приготувати. Звичайно, доня також допомагала — старалась не відволікати, — сміється Софія. — Тому від моєї кухні — запашні шоколадні мафіни та аматорське тирамісу. Війна втрутилась в наше життя, як і кожного українця! Так, як раніше, вже не буде ніколи, тому нам залишається тільки молитися, вірити та підтримувати всіх, хто боронить землю. І цей ярмарок є тією підтримкою, яку може зробити кожен. Хтось щось купить, а хтось покаже свої вміння. Для мене було важливо не залишитись осторонь, адже це найменше, що я можу зробити задля швидшої перемоги».
Жінка розповідає, крім того, що «торгували» своїм, то ще й по інших «пройшлись». Адже на минулих ярмарках куштували багато смаколиків із домашньої випічки, млинці з ікрою, а ще Тея отримала нові іграшки.
«Ми з сімʼєю витратили близько п’ятисот гривень. Це не так уже й багато, в порівнянні з вкладом хлопців, що боронять наш спокій, але такими «донатами» стараємось підтримувати ініціативи села та можливі збори. Сьогодні по традиції придбали різні десерти, чебуреки, шашлик, булочки, пиріжки з сосисками. Як і раніше — залишились задоволеними. Такі заходи — це чергове нагадування, що потрібно єднатись та зберігати свої цінності. Кожна покупка тут — чудовий донат для Збройних сил України. І головне, потрібно памʼятати, що допомога — це не обовʼязково сотні та тисячі гривень, а навіть 20-30 можуть закритий будь-який збір!», — переконана голинянка.
Одинадцятирічна Олеся Олійник, дочка загиблого Василя Олійника, позивний «Столяр», малювати почала приблизно з трьох років і не перестає досі, ділиться мама Ольга.
«У моїй родині малював тато, мої сестри, тож, можливо, і у дитини здібності від них. Коли чоловік пішов на війну, з кожною домашньою передачею був обов’язково малюнок котиків. Саме Олеся прищепила татові любов до цих чотирилапих. Зараз у нас живе його «друг» з фронту Пушка, котра піклується про наш емоційний стан. Це насамперед пам’ять про Василя», — зазначає Ольга Олійник.
Щодо ідеї намалювати картини на ярмарок, то донечка дуже загорілась її втіленням, пояснює Ольга. Намалювала 11 різних полотен, серед яких в основному природа, за тиждень.
«Малі картини продавала за 200 гривень, більші — за 400 та 600. Хоч всі картини не розкупили, але донечка не зупиняється. Також вона малює ще об’ємні картини з використанням глини для моделювання й використовує різні технології, хоча ніколи цьому не вчилася професійно. Ми з чоловіком дуже пишаємось Олесею. Вчорашнім стимулом для неї була допомога татовій бригаді, а саме збір — на потреби 79 батальйону. Для нас усіх важка втрата нашого Героя, але для дітей — це надзвичайно боляче, бо у них була дуже сильна підтримка та взаємна любов», — підсумовує дружина Василя Олійника.
Христина Коцан розповідає, що на ярмарок готувала свої фірмові шоколадні кекси з горіхами та чорносливом. Двохрічний Павлик лущив з татом горішки. А свекруха допомагала прикрашати квітами та безе. Адже ще пекла сосиски в тісті та з командою своїх «бджілок» робили різноманітну випічку та лимонади.
«В мене субота була насичена: і підготовка до ярмарку, і день народження куми, і фотосесія, але я все встигла. Бо якщо правильно розподілити час, то все під силу. Головне себе запитати, чим я можу бути корисна і втілити отриману відповідь», — розповідає голинянка.
Історія Христі — це військові: старший брат, свекор, а тепер ще і чоловік. Каже, ініціативу останнього спочатку до кінця не сприймала.
«Хіба нам мало переживань? Але декілька місяців тому, коли я почула серйозний намір,у мене серце ледь не вилетіло з грудей. Зразу огорнув страх. Я не зможу… проте це перша реакція, далі йде усвідомлення і тоді ти приходиш до себе. Чому хтось може, а ти ні? Хтось має відправити чоловіка, а ти — ні? Егоїзм? І звичайно, що я теж зможу. З Богом здолаємо все. Почала себе ось так налаштовувати, думати про позитивний розвиток подій. Це дуже важке рішення, найскладніше я б сказала. Але я горджусь тим, що мій чоловік наважився. Наш друг, Ігор, уже два місяці минуло, як пішов, і я не думала, що Саша одразу за ним. Проте так і склалося. Два друга, два мужні чоловіки. Зараз місія лише одна — молитва за щасливе повернення. З вірою в серці і шаленою підтримкою відправляю Сашу в понеділок на навчання. А себе заспокоюю тим, що сину потрібна здорова мама, подвійна підтримка, а про хороший приклад він обов’язково дізнається», — переконана Христина Коцан.
Жінка пояснює, що з маленькою дитиною не дуже може бути корисною, до прикладу, їздити до військових, купувати машини, але старається долучатись до різних ініціатив. Спочатку місила тісто на печиво, був час — пекла, долучалась до всіх можливих зборів. Свої заробітки з манікюру старається на це ділити. Нікого не засуджує, розуміє людей, які офіційно працюють і допомагають тільки військовим збором, але для себе вирішила — не сидіти склавши руки.
«Інколи хтось закидає нам те, що ми віддали на фронт людський ресурс — найрідніших — і цього цілком достатньо, але я так не вважаю. На мою думку, ми маємо тепер допомагати ще більше і не тільки своїм», — переконана жителька Голиня.
В результаті спільних зусиль на черговому благодійному ярмарку в Голині зібрали 104 960 гривень, 100 чеських крон, 10 євро та 100 доларів. Всі гроші, за словами організаторів, спрямують на закупівлю дронів для бригад односельчан.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
