Василь Олійник і Юрій Олексюк загинули під час бойового завдання на Запоріжжі. На фото: Захисники зі своїми дружинами «Татусь був моєю опорою та підтримкою», — Богдана Олексюк
Богдана Олексюк, дочка Героя Юрія Олексюка, розповіла «Вікнам», що їй досі тяжко та боляче від розуміння, що гинуть найкращі сини України, яким і був її батько.
«Він був добрий, сильний, порядний і люблячий татусь. Завжди добивався цілей, мотивував і надихав. Коли мені було погано чи виникали якісь проблеми, я зверталась до нього. Він був моєю опорою та підтримкою навіть тоді, коли нас розділяли тисячі кілометрів. Я дзвонила до нього, щоб почути слова підтримки та пораду. Коли робила в своєму житті помилки, не зверталась до мами, а розказувала татові, бо знала, що він мене вислухає, скаже, яка я нерозумна, що так вчинила. А потім разом думатимемо, як виправити цю ситуацію. Коли ми піднімались в гори, він завжди мене мотивував рухатись далі, навіть тоді, коли відвалювались ноги і здавалося, що сил уже немає. Сам ніколи не зупинявся, не показував слабкість, втому і мужньо йшов вперед. Мені дуже шкода, що татусь не встиг навчити Олексійка (чотирьохрічного сина. — Авт.) всіх тих речей, яких він навчив мене і Софійку».
За словами Богдани, її батько дуже мріяв про нащадка, адже і будинок побудував, і дерево посадив. Не менше любив і своїх донечок. Пишався середущою красунею Софійкою, якій привив любов до малювання і дав напрямок на справу життя, завжди казав «Моя красуня — для неї все».
«В мами з татом була не тільки любов, а й повага один до одного, їхній шлюб є прикладом для мене, вони ніколи не сварилися і розуміли один одного навіть без слів, — пригадує співрозмовниця. — Татусь любив нас усіх настільки, що віддав за нас життя. Наш Герой завжди був людиною дії. У перші дні повномасштабної війни став на захист, адже завжди казав "Хто, як не ми". Довів, що "Україна понад усе" насамперед вчинками. Він — цвіт нації, якого вбила росія. Заради нього ми маємо працювати і рухатись далі. Я безмежно його люблю і це триватиме вічно. Він найкраща людина в моєму житті. Татусю, ми сильні, я знаю, що будучи на небесах, ви спостерігаєте і оберігаєте нас. Назавжди в наших серцях».
«Тато завжди був веселий, а в роботі доводив все до кінця», — Соломія Олійник
Старша дочка загиблого Василя Олійника з Голиня — Соломія згадує про свого тата з теплотою та усмішкою крізь сльози.
«Тато неймовірно щира, добра і розумна людина, був дуже веселий, любив жартувати на будь-яку тему, навіть інколи люди не відрізняли, чи це жарт чи серйозно. Також дуже любив свою роботу, цінував та багато приділяв уваги їй. У меблевій майстерні міг сидіти від шостої ранку і до другої ночі без обіду. Хотів робити все вчасно і щоб люди були задоволені. Коли виконував щось нове та одразу не виходило, не залишав на півдорозі. Навчив мене, що не потрібно здаватись».
Соломія розповідає, що батько був футбольним фанатом, хоча сам ніколи не грав. Але найбільшим своїм досягненням вважав щасливу та дружню сім’ю, яку створив. Часто вечорами вони збиралися та говорили про все на світі.
«Постійно казав, що я його сама найулюбленіша донечка-красуня, тому що найперша. Гордився з моєї успішності в навчанні — п’ятірок без екзаменів, червоному диплому, а пізніше — водійському посвідченню. Завжди оберігав та був опорою. Молодшу сестру також обожнював. З дитинства я боюсь змій і завжди, коли їх бачила, бігла до нього, а він сміявся, обнімав та казав: «цей вужик тебе сам налякався». Недавно я побачила вужа і біжу по звичці до його майстерні, але розумію, що він не зможе мене заспокоїти».
Дівчині, як і її мамі та сестрі, важко прийняти цю втрату. Вона розуміє, що їхній Герой бачить їх з неба, але ж фізично хоча б обняти його неможливо.
Перед війною і кілька днів її початку тато Соломії майже не спав, не їв, йому не бралась робота — він просто моніторив новини. А одного вечора зібрав своїх дівчат і поставив перед фактом, адже попередньо захищав Югославію, то не міг в Україні ховатися.
«Спершу був на навчаннях у Долині. На Великдень тата пустили на три години додому, а після цього він поїхав на Запорізький напрямок. Я сильно його обняла і попросила берегти себе. Ми зідзвонювалися, писали повідомлення. Одного разу він попередив, що декілька днів буде на позиціях, де зовсім немає зв’язку. Я сплю і чую на подвір’ї машину та чоловічі голоси, буджу маму, і ми бачимо тата з побратимами. Це було несподіваним, але дуже приємним сюрпризом. Остання відпустка перед його днем народження — 20 грудня 2023 року. Завжди, коли він приїжджав, до нас приходила родина, друзі. Наступну планували кудись поїхати сім’єю».
25 лютого 2024 родина отримала повідомлення, що їхній рідний захисник зник безвісти. Дочка в це не вірила, думала, що у нього розрядився, поламався телефон або загубив його. Кожну ніч плакала та молилась, переглядала телеграми з полоненими і жила надією.
«Навіть в морзі я думала, що відкрию труну, а це буде не він. І потім як тато вийде на зв’язок, то жартуватиме, що його поховали. Він був не схожий на себе, але це був тато. Ми не знали, як сказати молодшій сестрі. У неї виникло тільки одне запитання: «як»? Найгірше, що в цей період злі язики людей розповсюджували страшні плітки, завчасно ховаючи його. В першу чергу треба в таких ситуаціях подумати про сім’ю, яка не знає, як бути далі, в якої серце розбилося на друзки. Якщо б повернути час назад, я б щодня говорила татові, як його люблю та пишаюся. Який він великий приклад. Зараз про це згадую в молитвах та розмовах з ним».
Нагадаємо, загинули захисники 25 лютого 2024 року при виконанні бойового завдання поблизу Малинівки на Запоріжжі. Обидва воїни були призвані до лав ЗСУ по мобілізації 1 березня 2022 року.
Юрій Олексюк служив головним сержантом стрілецького взводу стрілецької роти однієї з військових частин.
Василь Олійник був командиром стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти однієї з бригад Сил територіальної оборони ЗСУ.
Поховали Героїв Юрія Олексюка і Василя Олійника на Алеї Слави кладовища у селі Голинь сьомого березня 2024 року.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
