МАМЧУРКА
В маленькому селі біля Чорного лісу мешкала вдова та її син, знаний в селі, як Місько Мамчур. В лісі були бандерівці Тому колгосп довго не могли організувати. Ніхто не хотів бути головою. Усі ще пам’ятали виборче мотто «Голос у скриньці — голова на ялинці». Здорові легіні, що не пішли у підпілля, були мобілізовані служити в совіцькій армії протягом трьох років, на флоті тоді служили чотири роки. В армії з україномовних сільських парубків робили представників нової національної спільноти — «савєцкого (руцкого) человєка». Не оминула ця доля й Міська, випускника шестирічної школи. Мама якого, не отримавши протягом трьох років жодного листа, щоденно молилась, аби єдиний син колись до неї повернувся.
Одного пізнього вечора в темне віконце хати хтось постукав. Селянка вирішила, що це хлопці з лісу просять якусь вечерю. Але почулось: «Ета я, Міша Мамчур, узнайош мєня, мамаша?» Такуй дійшли молитви за головною адресою — син повернувся. Зовні ніби він, а говорить російською мовою, ненавидить бандерівців. Що з ним зробило радєцьке військо протягом якихось трьох років?
Після вечері почали ладуватись спати. Місько підпер вхідні двері стареньким креденсом, пояснив: «Єжелі прідут лєсниє бандіти, нє аткривать нікаму. Дома нікаво нєт, сідєть тіха». А як вночі сходити до вітру, запитала мама. «Дєлать пад сєбя», - відповів син. Жінка дочекалась, поки синок захропів, ги в казармі, та зробила власну справу у відро, котре вранці Мишко не помітив та перевернув. Нічна сеча розлилась по підлозі. Наступного дня все село знало, як треба вночі ходити «пад сєбя».
Люди – злі насмішники. Коли Місько одружився, завів дітей, онуків, постарів, згадав рідну мову, іноді він, поважний ґазда, навідувався до калуської «Шашличної». Там його завжди вітали фразою «Узнайош мєня, мамаша?» Після третього пива хтось під загальний регіт шашличних компаньйонів мусив порадити Міхалу Мамчуру сходити «пад сєбя». Чи скористався він цією порадою, бодай один раз, не відаю.
СЛАБЕНЬКИЙ АЛКОГОЛЬ
Протягом 8 років, 1967/1975, ми (тато, мама, я й брат) мешкали на калуській вулиці Хіміків, 2, в однокімнатній квартирі житловою площею 12 кв. м. Найближчими друзями тата були Борис Федоров та Ярослав Скавінські. За прізвищами здогадайтесь самостійно про їхнє етнічне походження. Якісний алкоголь купувався в найближчому гастрономі, званому «В Кульберга». Завідувач магазину славної памяті Олександр Кульберг, давно померлий в Ізраїлі, був онуком капітана калуської єврейської футбольної команди початку минулого сторіччя Алєкса Кульберга. Перед першою світовою війною в Калуші існували потужні команди, що розігрували звання чемпіона міста з футболу (пілки ножної), українська «Зоря», польська TESP, єврейська «Гашомер» та німецька TUR.
О. Кульберг в радянські часи тотального дефіциту міг «дістати» будь-які продукти. Ніде не було апельсинів. А в Кульберга вони були. Ніде не було розчинної кави, а в Кульберга за нею стояли черги. Зайве говорити, що кубинський ром «Гавана клаб» в цьому гастрономі був ромом, справжнім. Досі відчуваю його смак.
Одного разу батько купив пляшку білого рому та сховав її, аби колись пригостити добрих друзів. Ми з братом Ігорем тихесенько частувались якісним ромом, замість спожитої рідини підливаючи в пляшку воду. І ось цей день настав, як каже сірко пердула. Тато гонорово запросив власного друга Славека Скавінські на склянку рому. Далі все відбувалось за лекалами гашекового солдата Швейка в геніальному перекладі Масляка. Чим більше друзі випивали, тим вони ставали тверезішими. Першим не витримав Славко: «Бодя, наш сокальський самограй набагато міцніше» Тато відповів, що завжди підозрював тих кубинських кольорових муренів в нещирості. Як можна писати на пляшці про 40 градусів, як там немає й 20!
Згодом досвід переливання, запеклої боротьби з міцним алкоголем Ігор використав з Таріком. Батько останнього працював завідувачем бази і в часи горбачовської війни із зеленим змієм купив собі додому 2 ящики «Столичної» горілки. Коли Ігорко заходив до Таріка в гості, вони, користуючись тим, що всі – на роботі, пили горівку. А заміcть випитої рідини доливали в пляшки воду. Можна і так успішно, превентивно боротись з алкоголізмом, Міхуіл Сергійович Горбачов, виявляється. І не вирубувати виноградники. Ви не знали? Тепер там, де ви є, навчіть розуму йосю кобздона та хор Алєксандрова.
МАМОЦЬОМ
Термін у заголовку походить з чудового українського перекладу культового американського серіалу «Друзі». Багато постійних відвідувачів «Шашличної» бачили Толіка Г. На словосполучення «Толік-алкоголік» блондин з синіми очима, справжній волинянин з Батьківщини УПА, майстер спорту з вільної боротьби зростом 180 см не ображався. Мешкав молодий красень в одному з гуртожитків на вул. Рубчака. Жінки, що чергували на рецепції, ніколи не дозволяли хлопцям приводити в гуртівню, до себе в кімнату дівчат нескладної поведінки. Взагалі вхід для осіб жіночої статі був забороненим.
Толік був щедрим, товариським, добрим, співчутливим чоловіком. Він ніколи нікому не відмовляв у допомозі, коли його просили, особливо жінкам. Якщо він ще живий, то не був», а «є». Одного разу Анатолій засидівся до закриття в ресторації «Веселка». Там 20-літній неодружений красень впав у око 38-річній розлученій офіціантці. Куди повести на ніч жінку? Лише до гуртожитку. Тим паче сусіди по кімнаті поїхали на вихідні додому, в село, за продуктами, і кімната — пуста, готова до любощів. Але яким чином проскочити літню сувору радянську поліцайку на вході до гуртівні?
Толік порадив подружці мовчати. Все зробить він самостійно (театральне мистецтво в Калуші завжди було суперкляса, як пиво). Суворій жінці на рецепції Анатолій сказав, шо до нього приїхала мама з Луцька, втомилась, переночувати немає де. Тому він привів її до себе, в кімнату гуртожитку. Торбина із закускою (залишками ресторанної їжі) в руці офіціантки зіграла роль театрального реквізиту.
Добрий Толян розповів історію успішної сексуальної пригоди товаришам і…замість подяки за акторське навчання отримав прізвисько «мамойоп», а не «мамоцьом». Калуш маленьке містечко. Тому невдовзі офіціантка, її вже немає серед живих, відразу отримала прізвисько «наша добра мама Тереза». Про агентку Терезу з кдб сересере, миколаївську секретарку, дівчину хоч сюди, хоч туди, (ганну герман/галину стеців) о тій порі ще ніхто не чув. Але виставити пиво зі скумбрією Толіку Г. кожен відвідувач «Шашличної» вважав за честь.
Початок — у блозі "В калуській "Шашличній"
Друга частина — "В Шашличній-2: про тріо мушкетерів та Івана Мостиського"
Третя частина — "Шашлична-3: втеча Зайця, кінець Кончити і меценас"
Четверта частина — "Шашлична-4: легендарний Тарік"
Далі буде...
