Степан Процюк

Публікацій: 61

Місяцю, місяцю (роман)

(Уривки із роману про Григора Тютюнника)

27

Повертався від Валі. Вона колись першою відчула те, що інші не надто розуміли.

— Грицю, у тебе лице римськог о легіонера, а душа як у доброго хлопчика!

Так тоді чудно стало на серці. Хотілося і сміятися, і плакать . Хотів сміятися від щастя, що хтось може так глибоко його розуміть.  Від тієї ж причини хотілося плакать. Сум і радість завше нероздільні.

— Валю, ти як чаклунка. Мені оце страшно і підходить до тебе.

— То не підходь, — заливчасто сміялася.

— Як же ж тоді  обнімать тебе?

— мОце так і обнімай! Обнімать йому, бач кортить.

Двоє сміялися. Валя ніби вміщала його маму, можливих сестер, яких уже ніколи не буде і ще якесь хтонічне жіноче божество. Принайні, йому так сьогодні здається, у цей важкий мжичкою, із перемішаним дощем та снігом, вечір за вікном пізнього листопаду. За вікном –важкий вечір, а йому зараз легко на серці.

Він не знає, які причини іноді забирають із голови понурі думки. Все одно нічого не зміниш, а та понурість пригнічує. Але позбутися її ніяк. Проте  з його Валею, із не такими частими відвідинами, як би хотілося, якось пов’язане це лікарство від понурості.

Але понурість ще можна витримати.  Біль За Грудниною страшніший, бо він забирає волю до роботи, до любові, до всього.

Але коли прийдеш до Валі, вона жартує, сміється, ніби не знає про печалі. Але Григір розуміє, що то від почуття до нього вона наповнюється. Коли заходив до її житла,  часто цілував  її не лише у щічку чи губи.

…Григір мав потребу у цілуванні жіночих рік. Бувало, цілував руку навіть отрочиці.

У селах чи маленьких містечках це взагалі було  чимось дивовижним. Жінки, які звикли до роботи, бували сконфужені від своєї неймовірної пригоди, що ставала для них  однією із найпам’ятніших у житті. Бо їм цілував руку письменник, письменник ще молодий, письменник ще молодий і красивий.

Напевно, тут поєдналася і повага до жінки, разом із якимось комплексом уявної провини, і бажання, щоб більше любили і читали його твори, і певні риси екстравагантності у поведінці, певною мірою спрямовані для всезагального привертання уваги…

Але  тобі і без цілування рук (у цьому цілуванні  є щось церковне) є така увага , Григоре, особливо, чим далі від’їжджати від Києва із його похмурим вуличним багатолюддям і казенною мітинговою радістю.

Спитав якось Валі:

— Як ти можеш мене любить, така весела?

Вона зиркнула на нього якимись містичними очима, де ніби відбилися жіночі культові танці довкола Великої Матері, і завжди звичайне та завжди незвичайне кохання.

— Грицю, я тебе дійсно люблю –налягала на слові «дійсно» .Я чую тебе, я знала тебе ще до свого народження.

Григір засміявся, бо був далеким від будь-якої попівщини. Адже все, що не вкладається у людське життя, можна назвати попівщиною. Зрештою, він тепер вже не так упевнений у цьому.

Раптом згадалася п’яна львівська ніч у покійного брата. Та коли це було? Близько 15 років назад. Закордонні голоси з радіо.. несподівана літургія, якої він майже ніде не чув

— Вислухай і помилуй мене, Господи,по великій милості твоїй вислухай і помилуй!!!

Вийшов на балкон перекурить .Ним аж тіпало в чи то страху, чи непояснимого зворушення.

Валя обіймала його і легенько, так ніжно, як уміє лише вона, цілувала. Лише вона вміє відганяти усі скорботи… Григір поволі переходив до того стану, коли руки самі тягнулися , щоб обійняти Валю,  а далі потрапити у ту паралельну до житейських мерзот реальність, де нема нікого і нічого, окрім їх двох, сплетених у єдиному пориві голих тіл, крім пронизливої голої правди кохання…

— Як мені хочеться радості! Якби ви знали, люди, як мені хочеться, щастя! Якби ви знали, мої дорогі і недорогі, люди, як хочеться радості, щастя, любові! – у Григоровій голові закручувався звичний вир думок після всього, що хоч трошки його якось відпружувало, розслабляло, робило навколо і в голові життя легшим.

Так було і після вечора з Валею. З нею не треба прикидатися, він шкодує її. Вона по-своєму симпатична, хоч Григір не міг сказати  із чистою душею, що її любить. А найдужче у ній для Григора було цінним те, що ніколи нічим не докоряла, не розпитувала про інших жінок, приймала його із якогось безумовною любов’ю. Валя і кохалася  розкуто, і якось самозречено…

І після такої вільної любові його завжди на короткий час наповнювала тілесна радість. Хотілося співать веселих пісень, хоча треба було йти додому.

Але після відвідин Валі  домівка була занадто великим перепадом. Мусила бути ще якась пауза, перестриб із однієї реальності до іншої. Але той перестриг мусив бути коротким.

Тому забіг до  Толі , щоб випить з ним по дві-три маленьких чарки , годинку перекинутися словами і планами. А вже тоді –можна до сім’ї.. Толя , на щастя, був удома.

Розмова цього разу була поверховою. Григір не любив глибоких розмов після тілесних радощів, мовби хотів якнайдовше протягнути той стан, коли трошки відпочиває мозок від жалю, болю і велетенської напруги. Толя був попереджений, що чаркування, так би мовити, косметичне –і справді  на годину. А після того, як вийшов від приятеля –ще пройшовся пішки, біля півгодини, Подолом, спеціально повільно, поспішати нікуди. Завтра Григір планував весь день, якщо буде щонайменша можливість, писати новелу.

Київ поволі занурювався у сутінки. Надворі було непроглядно від хмар, тому сутінки обіцяли плавно перерости у темряву.

Раптом посеред хмар появився Місяць. Появився нізвідки, рішуче, безоглядно, мов воїн.  Спершу – частинкою серпика, натяком на можливість світла. Відтак серпик все міцнів поміж сірої  депресивної небесної верети. Він, ніби середньовічний лицар, таки,  доволі швидко і звинно, прорубав дорогу мечем у суцільному хмаровому звалищі на верхотурі.

Місяць, відвоювавши місце для служіння людям, ніби сором’язливий молодий католик, спершу недовірливо дивився вниз. Григір теж дивився на нього недовірливо і чомусь сором’язливо.. Тільки його погляд був спрямованим догори. 

Врешті їхні погляди зустрілися. Місяць , хоча і присвічував   холодним та блідим, та все ж його світло розсіювало довколишній столичний морок.

Далі буде...

Перша частина роману за посиланням.

Друга частина роману за посиланням.

Третя частина роману за посиланням.

Четверта частина роману за посиланням.