Як повідомляли «Вікна», після закінчення школи Ярослав Комар вступив до Прикарпатського університету імені Василя Стефаника на спеціальність «Акторська майстерність». Гра на сцені «Нового театру», захоплювався грою на гітарі
У юнацькі роки, як і більшість ровесників, шукав себе: працював у театрі, на заправці й навіть встиг побувати на сезонних роботах у Чехії.
З початком повномасштабної війни став до лав ЗСУ. 27 червня 2022 року уклав контракт на три роки. Пройшов навчання у Великобританії. Служив у Волинській протиповітряній обороні. А з квітня 2024 року як гранатометник виконував завдання у складі 65 окремої механізованої бригади.
Через три місяці був поранений у праву ногу. Це сталося на Запорізькому напрямку під селом Роботине. Під час реабілітації познайомився з дівчиною Наталею, до якої зародилося почуття любові. У жовтні повернувся до побратимів, а 26 квітня 2025 року, на жаль, загинув під тим же Роботиним. У нього залишились батьки та дві молодші сестри.
27-річний воїн Ярослав Комар знайшов свій останній спочинок у рідному Голині 2 травня 2025 року.
«Він віддав життя за волю, за правду, за любов»
Про загиблого захисника у своїй проповіді декан о. Анатолій Козак:
«Минулого літа разом були в горах, мали таку честь їхати разом з Воїном — красивий, усміхнений, життєрадісний, сильний, молодий, дуже позитивний юнак. Потім, коли у нас була вистава «Під Покровом воїнів» він також взяв участь. Я не знав, що він настільки талановитий!
Запам’яталося мені, коли привезли тіло Героя, його друг Віталій Гладенький усю службу на «хорах» проплакав. Того ніхто не бачив. Разом з другом плачемо всі ми…
Він не віддав життя просто за територію, він не віддав життя за якусь імперію, він віддав життя за волю, за правду, за любов, за те, щоб ми могли називатися людьми і жити у своїй країні, на своїй землі.
Ніхто не має права сказати «Я відсиджуся просто так, поки пройде війна». МИ не маємо права зганьбити честь воїнів, які віддали за те, щоб Україна була, наш народ був. За це він боровся. Його ТЦК не ловило і не ганяло — він сам пішов. Підписав контракт зі Збройними Силами України. Він сам відчув поклик справжнього чоловіка, справжнього Героя».
«Славчик мав зіграти роль Стефаника»
Своїми спогадами з «Вікнами» поділилася Оксана Тебешевська, учителька української мови і літератури Голинського ліцею, класна керівниця Ярослава Комара:
«Наш Ярослав… Наш Славчик… Наш красень… Наше сонечко… Неймовірно важко писати про нього в минулому часі. Я вчила Ярослава з 5 класу, а в 10-11 була і його класним керівником. Цей кароокий хлопчина був надзвичайно талановитим: мав організаторські здібності, чудово декламував різні твори, співав. Жоден захід, який проводився в нашому класі чи школі, не проходив без нього. Він душею відчував слово, глибоко розумів текст, умів майстерно передати авторський задум. Особливо любив брати участь в театральних постановках, зокрема на патріотичні теми.
Мав загострене почуття справедливості. Робив тільки те, що вважав доцільним, потрібним.
Ми всі його любили, бо в нього завжди було багато цікавих ідей, ініціатив, бо він за будь-яких обставин був розсудливим, спокійним, врівноваженим і водночас жартівливим, кмітливим, життєрадісним.
Коли навчався акторської майстерності в Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника, то при зустрічах ми не могли наговоритися про його ролі, про наступні прем’єри і плани на майбутнє… Але… Я не здивувалася, коли його мама Ірина сказала мені, що Ярослав пішов добровільно у військо, бо Україна була в його серці. Він ніколи не говорив високих слів, але завжди діяв так, як чинять СПРАВЖНІ.
Коли Ярослав приїжджав у відпустки, ми зустрічалися. Згадували однокласників, неймовірно гарні шкільні роки, ті різноманітні заходи, екскурсії, турніри, акції, які ми проводили. Він скромно розповідав про свої військові будні, заспокоював мене, казав, що все буде добре, а я мріяла про закінчення війни.
«Повернешся з війни, — сказала я йому під час останньої нашої зустрічі в січні, — будеш грати у виставі за моїм твором. Я його дописую». Він усміхнувся і сказав: «Цікаво!» Я дописала драматичну поему про Василя Стефаника «Ой не коси, бузьку, сіна…». Славчик мав зіграти психологічно-філософську роль Стефаника… Це нелегка роль, але я знаю: він зіграв би її блискуче…».
Як повідомляли «Вікна», голинянин Назарій Шмігіль відкрив збір для родини Героя Ярослава Комара. Вдалося зібрати 43 тисячі гривень, які організатор передав до місцевого храму.
«Гроші спрямують в потрібне русло. Буде ухвалене спільне рішення з батьками героя щодо доцільного використання фінансів. Про подальші кроки повідомлю окремо», — зазначив у соцмережі Назарій Шмігіль.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
