З «Вікнами» Оксана Агеєнко поділилася нюансами своєї діяльності.
«Я почала допомагати захисникам від початку повномасштабної війни. Першочергово мене підтримував син та чоловік. Тоді не оприлюднювала свою діяльність, адже все йшло виключно для підрозділу чоловіка», — пояснює волонтерка.
Коли чоловік отримав поранення і не міг повернутись на «нуль», почала допомагати іншим бригадам та викладати звіти в мережі, щоб люди бачили й також підтримували. Сама не могла «закривати» запити хлопців, а потреби з кожним днем тільки зростали.
«Особливо влітку хлопці потребують води, засобів гігієни, генераторів, сіток, каністр, медикаментів. Також передавала на передову мішки, цвяхи, скоби, дрони, вогнегасники. Останні два місяці працюю над постачанням півлітрових пляшок води та каш в пакетах, які військовим доставляють скидами на позиції. Уже відправила приблизно 4 тонни води, а починалось все зі зборів на їжу, ласощі, будівельні матеріали. Люди по кілька гривень кидали, але у загальному зборі важливий кожен донат», — ділиться Оксана Агеєнко.
«Закривати» збори допомагають знайомі, друзі, волонтери. За цей час таких людей суттєво побільшало і вони стараються завжди бути дотичними. Нещодавно за чотири дні спільними зусиллями закупили інверторний генератор вартістю 13860 гривень. Наступний збір — на дрони — буде присвячений Дню Незалежності.
«Спільними зусиллями з моїми небайдужими помічниками ми «закривали» потреби захисників, що воюють на Донецькому, Запорізькому, Харківському та Сумському напрямках. Також час від часу тішимо смачненьким місцеву ППО. Щиро вдячна кожному, хто відгукується. Навіть українці за кордоном часто донатять. Коли їду на роботу в Польщу, то все одно стараюсь реагувати на запити військових та збирати на їх закриття. Мрію поїхати до хлопців на фронт. Для початку — на Донецький напрямок. Одного разу уже налаштувалась, проте чоловік мені спеціально дав свій найтяжчий бронежилет (сміється. — Авт.), в якому навіть стояти не могла, не те, що рухатись. Хвилюється за мене, але я вперта», — констатує співрозмовниця.
Свою діяльність пояснює просто: потрібна підтримка тим, хто в окопах.
«Вони на фронті, а я — в тилу. Ціле життя працювала за кордоном і можливості були залишитись там, але я все хочу на свою рідну Україну, бо тут моє серце. Та й у чоловіка така ж історія. Але хочеться бути учасниками позитивних змін, щоб надалі жити без таких «сусідів», — ділиться Оксана Агеєнко з Середнього.
Нагадаємо, у травні 2025 року «Вікна» писали про 46-річного Івана Агеєнка, чоловіка Оксани, який народився у Росії, а до поранення захищав Україну. Під час повномасштабного вторгнення повернувся з Чехії, а його син — з Франції, щоб разом бути корисними своїй країні. Спершу разом на своєму транспорті евакуйовували людей та тварин. З 16 березня 2023 року Іван потрапив у 109 гірсько-штурмовий батальйон 10 гірсько-штормової бригади «Едельвейс». Два тижні був в Коломиї, а далі — Донецький напрямок, де бригада досі стоїть. Був оператором-стрільцем.
«27 липня 2023 року я отримав осколкове поранення у селі Берестове Бахмутського району. Під час виконання бойового завдання відбувся приліт міни. Найбільше постраждала ліва рука. Розірвало судини, нерви, тепер зшивають, роблять імпланти, але щось вона не так працює. Немає чутливості: що в руку не беру, не відчуваю. Одна її частина тепла, а інша — холодна. Лікарі кажуть, що відновлення нерва, приживання імпланту — це тривалий період, мінімум до трьох років. Постраждала не тільки рука, багато осколків повиймали з інших частин тіла, але деякі залишились. Заступник командира роти отримав легке поранення, а решту побратимів, слава Богу, цілі», — пригадував у інтерв’ю Іван Агеєнко.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
