З Оксаною Агеєнко «Вікна» нарешті зустрічаються особисто у п’ятницю, 19 грудня, адже до цього від травня були на зв’язку через соціальні мережі. Жінка сьогодні у роз’їздах по Калушу та околицях, адже збирає все на завтрашню дорогу на Схід.
«Я дуже довго мріяла поїхати до військових на фронт, але постійно чоловік мене відговорював, а ще були робота, обставини та й не вдавалося. Цього разу я просто рахувала дні, адже під’єднала командирів бригад та підрозділів, з якими співпрацюю. У одного вчора (18 грудня. — Авт.) був день народження, тому їдемо і його вітати. Чоловік досі зі мною свариться, але привіз мені бронежилет, теплий одяг і сам взяв відпустку, щоб все контролювати», — сміється співрозмовниця.
Планували допомогу вантажити у мікроавтобус, але він напередодні поламався, тому їхатимуть легковим авто із причепом. Оксана їхатиме на більш знайомих дорогах, а чоловік — пересяде ближче до фронту, бо знає там місцевість.
«Захисники нам мають кинути новий маршрут, бо багато уже заблоковано проїздів, а на окремих дорогах треба їхати швидко і без зупинки. У мене був досвід швидкості 200 кілометрів за годину в Польщі, коли переганяла машину та на автобані пробувала її силу, щоб знати, чи у хлопців витримає. А взагалі у мене водійського досвіду п’ять років, але було 10 років перерви. Війна змусила сісти за кермо, бо чоловік пішов воювати, а син — на евак. Я спершу в Коломию поїхала, а потім і за кордон гнала машину», — ділиться волонтерка.
Оксана Агеєнко починала з допомоги підрозділу своєму чоловікові, а уже з початку 2023 року офіційно волонтерила, оголошувала збори, стукала у владні двері, знайомилась із колегами.
«Нам в один бік потрібно подолати приблизно 1200 кілометрів. Генератори передали поштою. Веземо ковдри, спальники, газові балони. 50 вогнегасників дав Євген із Німеччини, котрий і сам на фронт їздить та багато передає, то я вже з іншими волонтерами поділилась. На фронті часто прилітає та горить, тому треба мати чим гасити. Також багато мені допомагають войнилівчани, зокрема, діти з ліцею та садочка», — розповідає Оксана Агеєнко.
Найактивнішим є третій клас Войнилівського ліцею та дошкільнята підгрупи «Вишиванки» з садочка «Берізка»». Класна керівниця Світлана Рибій, а також мами Юлія Кобута та Лілія Шкумбатюк організовують батьків та підтримують всі збори.
«Тільки клич кину, то вже дзвонять і питають, що потрібно. Нещодавно діти щодня приносили до школи: чай, каву, солодощі, шкарпетки, енергетики, воду, ліки та формували до Миколая подячні коробки ЗСУ. На прапорах роблять відбитки своїх долоньок — це дуже гріє військових. Навіть мене привітали з Днем волонтера — тааааак було приємно! У завтрашню поїздку дівчата організовують домашню випічку, пампушки, кутю, вареники, салати. Ми з чоловіком завдяки таким людям хочемо відвезти дух Різдва на Схід».
Волонтерка переконує: якби не діти, вчителі, батьки, небайдужі земляки, її старання були б марними. Тому все, що приходить від військових — прапори, шеврони — роздає їм. Нещодавно і четвертий клас Войнилівського ліцею та дошкільнята із «Незабудки» та «Калинки» приєднались, а Середнянська гімназія передала гроші з благодійного ярмарку, які додали до закупівлі двох дронів для підрозділу «Крук». А ще Оксана Агеєнко почала допомагати пілотам з «Кракена» — легендарного українського спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Попередньо подружжя із Войнилівської громади планує чотириденну поїздку на Харківський та Донецький напрямки.
«Усі кажуть, що я тільки підтримую підрозділ чоловіка на Донеччині. Але там у мене є ще два: Донецьке ТрО і 109 бригада, у якій три підрозділи. Я відправляю допомогу на командира, а він там роздає. Нещодавно волонтер Іван Біланюк із Тлумаччини повернувся з двома своїми колегами зі Слов’янська. Хлопці врятувались від цілеспрямованого ворожого дрона на їхнє авто завдяки «Чуйці» (надійний і ефективний інструмент для виявлення та перехоплення відеосигналу FPV-дронів. — Авт.), адже встигли побачити його у своїй камері. Тому потрібно підтримувати збори на «чуйки» та «детектори», — додає Оксана Агеєнко.
Співрозмовниця розуміє, що не всі можуть фінансово допомогти, адже інколи важко «закрити» збір на 10-20 тисяч гривень. Проте бувають випадки, що привозить людям продукти, а вони й приготувати нічого не хочуть. Тому своїх, зокрема, і войнилівчанок, дуже поважає та цінує — їм не треба нічого пояснювати. Рідна сестра Оксани Леся та невістка Олеся також завжди долучаються домашньою випічкою. Шваґро допомагає із саморізами, цвяхами, а син — проводить розіграші. Хочуть назбирати на машину, але поки що це непідйомна сума.
«Українці виснажені. Я також втомлена, але духом підтримую хлопців, бо розумію, що вони не жаліються та не здаються попри ще більші втрати сил та енергії. Тому разом ми обов’язково подолаємо ворога», — переконана волонтерка.
Раніше «Вікна» розповідали про чоловіка Оксани — Івана Агеєнка, котрий народився в Росії, але до поранення під час повномасштабного вторгнення захищав Україну. Ветеран зазначає, що почав зневажати диванних "експертів".
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
